ДИСЦИПЛІНАРНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКИ ПРО КИТАЙ

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  В. О. Кіктенко

Анотація

У статті розглянуто методологічні та дисциплінарні особливості формування західної науки про Китай у формі синології (Sinology, 漢學 / 汉学, hàn xué), китайських досліджень (Chinese Studies, 中國學 / 中国学, Zhōngguó xué), нової синології (New Sinology; 后汉学 / 後漢學, Hòu hànxué) та синологізму (Sinologism). Західна синологія від початку була сконцентрована на розумінні китайського мислення та китайської цивілізації шляхом вивчення мови, літератури, історії та культури. До кінця XIX століття синологія була повністю тотожна китайській філології. У ХХ столітті синологія повноцінно увійшла в програми західних університетів і значно розширилась дисциплінарно шляхом використання методів інших суспільних наук. Після закінчення Другої світової війни на основі міждисциплінарного підходу регіональних досліджень було відкинуто панування класичної синології та започатковано китайські дослідження. На початку ХХ століття на основі власних унікальних інтелектуальних традицій і виходячи з актуальних завдань державного будівництва того часу в Китаї була створена [китайська] національна наука, або [китайська] синологія (國學 / 国学, guóxué), головним завданням якої стало вивчення давньокитайської цивілізації. На початку ХХI століття з’явилася “нова синологія” – наукова дисципліна та інтелектуальний
рух, спрямовані на формування критичного і цілісного розуміння Китаю та китаємовного світу в минулому і сьогоденні з метою виправлення недоліків класичної західної синології і повернення до її первісних підходів. Концепцією синологізму позначаються неявна ідеологія у виробництві знань про Китай та в синології, система знань і практична теорія виробництва знань. Внутрішня логіка синологізму – це “культурне несвідоме”, яке призвело до повсюдного спотворення і неправильного уявлення у виробництві знань про Китай як на Заході, так і в Китаї. Історичний розвиток та різні форми синологізму розуміються як глобальний та багатовимірний інтелектуальний рух, який виник у результаті зусиль Заходу із залучення Китаю в західноорієнтований світ і систему знань. Синологія, китайські дослідження, сучасні китайські дослідження, нова синологія та синологізм не є глобальними і представлені у світі вкрай нерівномірно.

Як цитувати

Кіктенко, В. О. (2022). ДИСЦИПЛІНАРНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКИ ПРО КИТАЙ. Східний світ, (4), 46-58. https://doi.org/10.15407/orientw2017.04.046
Переглядів статті: 36 | Завантажень PDF: 7

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова

[китайська] синологія, Захід, Китай, китайські дослідження, методологія, наука, нова синологія, синологізм, синологія

Посилання

Barmé G. R. (2005), “Essay: Towards a New Sinology”, Chinese Studies Association of Australia Newsletter, No. 31, pp. 4–8.

Chan A. (2009), Orientalism in Sinology, Academica Press, LLC, Bethesda.

Chen Xiaomei (1995), Occidentalism: A Theory of Counter-Discourse in Post Mao China, Oxford University Press, New York.

Elman, Benjamin A. (2005), On Their Own Terms: Science in China, 1550–1900, Harvard University Press, Cambridge, Mass. https://doi.org/10.4159/9780674036475

Gu Mingdong (2012), Sinologism: an alternative to orientalism and postcolonialism, Routledge, New York.

Hodge B. and Louie K. (1998), The Politics of Chinese Language and Culture: The Art of Reading Dragons, Routledge, London, New York.

Honey D. B. (2001), Incense at the Altar: Pioneering Sinologists and the Development of Classical Chinese Philology, American Oriental Society, New Haven.

Kuijper H. (2000), “Is Sinology a Science?”, China Report, Vol. 36, No. 3, pp. 331–54. https://doi.org/10.1177/000944550003600301

Lehner G. (2003), “Sinologie – Notizen zur Geschichte der Fachbezeichnung”, Bochumer Jahrbuch zur Ostasienforschung, Vol. 27, pp. 189–97.

Leung C. (2002), Etienne Fourmont (1683–1745): Oriental and Chinese Languages in Eighteenth-Century France. Leuven Chinese Studies XIII, Leuven University Press, Leuven.

Levenson J. R. (1964), “The Humanistic Disciplines: Will Sinology Do?”, The Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 507–12. https://doi.org/10.2307/2050230

Ling Bao (2007), “The Development and Usage of the Overseas Sinology Database”, Data Science Journal, Vol. 6, Supplement, pp. S930–40. https://doi.org/10.2481/dsj.6.S930

Lundbæk K. (1986), T. S. Bayer, 1694–1738: pioneer sinologist, Curzon Press, Atlantic Highlands, London, N. J.

Minford J. and Barmé G. R., “The Wairarapa Academy for New Sinology”, available at: http://chinaheritage.net/the-wairarapa-academy/ (accessed September 5, 2017).

Mote F. W. (1964), “The Case for the Integrity of Sinology”, The Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 531–34. https://doi.org/10.2307/2050234

Said E. W. (1978), Orientalism, Pantheon Books, New York.

Schwartz B. (1964), “The Fetish of the ‘Disciplines’”, Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 537–8. https://doi.org/10.2307/2050236

Skinner G. W. (1964), “What the Study of China Can Do for Social Science”, The Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 517–22. https://doi.org/10.2307/2050232

Twitchett D. (1964), “A Lone Cheer for Sinology”, The Journal of Asian Studies, Vol. 24, No. 1, pp. 109–12. https://doi.org/10.2307/2050419

Vater J. S. (1820), “Kurze, leicht fassliche Nachricht von der Chinesischen Sprache”, in Vater J. S. (ed.), Analekten der Sprachenkunde. 1, Heft. Dyk, Leipzig, pp. 3–28.

Vukovich D. (2011), China and Orientalism: Western Knowledge Production and the PRC, Routledge, Oxon, Milton Park, Abingdon, New York.

Zurndorfer H. (1999), “A Brief History of Chinese Studies and Sinology” in Zurndorfer H., China Bibliography: A Research Guide to Reference Works About China Past and Present, E. J. Brill, Leiden, New York, pp. 4–44.

REFERENCES

Barmé G. R. (2005), “Essay: Towards a New Sinology”, Chinese Studies Association of Australia Newsletter, No. 31, pp. 4–8.

Chan A. (2009), Orientalism in Sinology, Academica Press, LLC, Bethesda.

Chen Xiaomei (1995), Occidentalism: A Theory of Counter-Discourse in Post Mao China, Oxford University Press, New York.

Elman, Benjamin A. (2005), On Their Own Terms: Science in China, 1550–1900, Harvard University Press, Cambridge, Mass. https://doi.org/10.4159/9780674036475

Gu Mingdong (2012), Sinologism: an alternative to orientalism and postcolonialism, Routledge, New York.

Hodge B. and Louie K. (1998), The Politics of Chinese Language and Culture: The Art of Reading Dragons, Routledge, London, New York.

Honey D. B. (2001), Incense at the Altar: Pioneering Sinologists and the Development of Classical Chinese Philology, American Oriental Society, New Haven.

Kuijper H. (2000), “Is Sinology a Science?”, China Report, Vol. 36, No. 3, pp. 331–54. https://doi.org/10.1177/000944550003600301

Lehner G. (2003), “Sinologie – Notizen zur Geschichte der Fachbezeichnung”, Bochumer Jahrbuch zur Ostasienforschung, Vol. 27, pp. 189–97.

Leung C. (2002), Etienne Fourmont (1683–1745): Oriental and Chinese Languages in Eighteenth-Century France. Leuven Chinese Studies XIII, Leuven University Press, Leuven.

Levenson J. R. (1964), “The Humanistic Disciplines: Will Sinology Do?”, The Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 507–12. https://doi.org/10.2307/2050230

Ling Bao (2007), “The Development and Usage of the Overseas Sinology Database”, Data Science Journal, Vol. 6, Supplement, pp. S930–40. https://doi.org/10.2481/dsj.6.S930

Lundbæk K. (1986), T. S. Bayer, 1694–1738: pioneer sinologist, Curzon Press, Atlantic Highlands, London, N. J.

Minford J. and Barmé G. R., “The Wairarapa Academy for New Sinology”, available at: http://chinaheritage.net/the-wairarapa-academy/ (accessed September 5, 2017).

Mote F. W. (1964), “The Case for the Integrity of Sinology”, The Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 531–34. https://doi.org/10.2307/2050234

Said E. W. (1978), Orientalism, Pantheon Books, New York.

Schwartz B. (1964), “The Fetish of the ‘Disciplines’”, Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 537–8. https://doi.org/10.2307/2050236

Skinner G. W. (1964), “What the Study of China Can Do for Social Science”, The Journal of Asian Studies, Vol. 23, No. 4, pp. 517–22. https://doi.org/10.2307/2050232

Twitchett D. (1964), “A Lone Cheer for Sinology”, The Journal of Asian Studies, Vol. 24, No. 1, pp. 109–12. https://doi.org/10.2307/2050419

Vater J. S. (1820), “Kurze, leicht fassliche Nachricht von der Chinesischen Sprache”, in Vater J. S. (ed.), Analekten der Sprachenkunde. 1, Heft. Dyk, Leipzig, pp. 3–28.

Vukovich D. (2011), China and Orientalism: Western Knowledge Production and the PRC, Routledge, Oxon, Milton Park, Abingdon, New York.

Zurndorfer H. (1999), “A Brief History of Chinese Studies and Sinology” in Zurndorfer H., China Bibliography: A Research Guide to Reference Works About China Past and Present, E. J. Brill, Leiden, New York, pp. 4–44.

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають

1 2 > >>