ГЕНЕЗИС САКРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В МІФОЛОГІЇ СІНТО
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Будь-яке дослідження сакрального простору в традиції сінто стикається з деякими труднощами. З одного боку, сінто, як правило, розглядають як свого роду пантеїзм, у такому разі весь простір має бути сакральним, принаймні коли йдеться про Японію – “божественну країну” (сінкоку). З другого боку, священними є лише деякі місця. Є святилища, відокремлені від довкілля як сакральний простір від профанного. Крім того, існує просторове розділення всередині святилищ, яке передбачає ієрархію сакральних просторів. Також існують святилища з більш високим сакральним статусом, як-от Ісе дзінґу. У підсумку ми маємо три різні моделі сакрального простору: (1) сакральне іманентне просторові, отже, кожне місце – святе (принаймні коли йдеться про Японію); (2) сакральне є іманентним лише деяким місцям; (3) будь-яке місце є лише потенційно священним і може бути актуально освячене присутністю камі. Ця стаття є спробою зрозуміти природу сакрального простору в сінто з погляду самої традиції шляхом застосування герменевтичного та феноменологічного підходів до сінтоських міфів, викладених у “Кодзікі” та “Ніхон сьокі” (або “Ніхонґі”). Головних міфів, у яких ідеться про сакральний простір, три: (1) виникнення світу; (2) творення землі Ідзанаґі та Ідзанамі; (3) міф про Небесну печеру. Після аналізу ми дійшли висновку, що третя модель, здається, найбільш пасує до класичної міфології “Кодзікі” та “Ніхон сьокі”. Щоби зробити цю модель більш всеосяжною, слід доповнити її положенням про різні градації сакрального. Небо, будучи найбільш священним, є джерелом сакрального; воно від початку відокремлене від нашого земного світу. Земля актуально профанна; вона може бути священною тільки потенційно. Але, щоби насправді стати сакральним, місце має бути відвідане божеством, що являє себе в ієрофанії, потім воно має бути ритуально освячене (ієротопія) і на ньому має бути побудоване святилище. Взірці таких ієротопічних дій дані в Добу богів (Камійо).
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
ієротопія, Ідзанамі, Ідзанаґі, міфологія, пантеїзм, сінто, сакральний простір, Японія
Боги, святилища, обряды Японии: Энциклопедия синто. Москва, 2010.
Еліаде М. Священне і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і андрогін. Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання. Київ, 2001.
Капранов С. В. Столп и пещера: архетипы и топосы синтоистского святилища // Синто: память культуры и живая вера. Москва, 2012.
Кияченко Н. В. Актиния и лотос: протохрам синтоизма и буддийский храмовый комплекс // Храм земной и небесный. Москва, 2004.
Кобаясі Санеакі 小林信明. Сінсен канва дзітен 新選漢和辞典 (Новий ієрогліфічний словник). Токіо, 1987.
Кодзики – Записи о деяниях древности: Свиток 1-й. Мифы / Пер., коммент. Е. М. Пинус. Санкт-Петербург, 1994.
Кодзікі 古事記. Кōда Сіґетомо кōтей. 幸田成友校訂 (За редакцією Коди Сіґетомо). Токіо, 1944.
Кодзікі 古事記. http://www.ceres.dti.ne.jp/~alex-x/wakan/kojikix1.html
Лидов А. М. Иеротопия. Пространственные иконы и образы-парадигмы в византийской культуре. Москва, 2009.
Мещеряков А. Н., Грачев М. В. История древней Японии. Санкт-Петербург, 2003.
Михайлова Ю. Д. Мотоори Норинага: жизнь и творчество (из истории общественной мысли Японии XVIII в.). Москва, 1988.
Накорчевский А. А. Синто. Санкт-Петербург, 2003.
Нихон сёки – Анналы Японии / Пер. и коммент. Л. М. Ермаковой и А. Н. Мещерякова. Т. І. Санкт-Петербург, 1997.
Ніхон сьокі 日本書紀 – http://home.p07.itscom.net/strmdrf/nihonsyoki.htm
Оно С., Вудард У. Синтоизм: Древняя религия Японии. Москва, 2007.
Сінтō дзітен 神道事典 (Енциклопедичний словник сінто). Токіо, 1999.
Сінтō-но хон 神道の本 (Книга сінто). Токіо, 1992.
Топоров В. Н. Пространство // Мифы народов мира. Энциклопедия. Т. 2. Москва, 1992.
Урҗ Нака, Сібуя Нобухіро. Ніхон сінтō-но субете 日本神道のすべて (Усе про японське сінто). Токіо, 1999.
Франкфорт Г., Франкфорт Г. А., Уилсон Дж., Якобсен Т. В преддверии философии. Духовные искания древнего человека. Санкт-Петербург, 2001.
Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет. Москва, 1993.
Элиаде М. Очерки сравнительного религиоведения. Москва, 1999.
Юань Кэ. Мифы Древнего Китая. Москва, 1987.
Blacker C. Shinto and the Sacred Dimension of Nature // International Symposium “Shinto and Japanese Culture”. Tokyo, 1995.
Chamberlain B. H. Translation of “Ko-ji-ki” (古事記), or “Records of Ancient Matters”. Kobe, 1932.
Eliade M. Jurnal 1941–1969. Bucureşti, 2004.
The Nihongi (excerpts), translated by W. G. Ashton [1896]. The Age of the Gods. Book 1. – http://www.sacred-texts.com/shi/nihon0.htm
REFERENCES
Bogi, svyatilishcha, obryady Yaponii. Entsiklopediya sinto (2010), RGGU, Moscow. (In Russian).
Eliade M. (2001), Svyashchenne i myrs’ke. Mify, snovydinnya i misteriyi. Mefistofel’ i androhin. Okul’tyzm, vorozhbytstvo ta kul’turni upodobannya, Osnovy, Kyiv. (In Ukrainian).
Kapranov S. V. (2012), “Stolp i peshchera: arkhetipy i toposy sintoistskogo svyatilishcha”, in Sinto: pamyat’ kul’tury i zhivaya vera, AIRO–XXI, Moscow, pp. 129–145. (In Russian).
Kiyachenko N. V. (2004), “Aktiniya i lotos: protokhram sintoizma i buddiyskiy khramovyy kompleks”, in Khram zemnoy i nebesnyy, Progress, Moscow, pp. 87–200. (In Russian).
Kodziki – zapiski o deyaniyakh drevnosti (1993), Transl. by E. M. Pinus, SHAR, St. Petersburg. (In Russian).
Lidov A. M. (2009), Iyerotopiya. Prostranstvennyye ikony i obrazy-paradigmy v vizantiyskoy kul’ture, Feoriya, Moscow. (In Russian).
Meshcheryakov A. N. and Grachev M. V. (2003), Istoriya drevney Yaponii, Giperion, Triada, St. Petersburg. (In Russian).
Mikhaylova Yu. D. (1988), Motoori Norinaga: zhizn’ i tvorchestvo (iz istorii obshchestvennoy mysli Yaponii XVIIІ v.), Nauka, Moscow. (In Russian).
Nakorchevskiy A. A. (2003), Sinto, Peterburgskoye Vostokovedeniye, St. Petersburg. (In Russian).
Nikhon sëki – Annaly Yaponii (1997), Transl. by Ermakovа L. M. and Meshcheryakov A. N., Vol. І, Giperion, St. Petersburg. (In Russian).
Ono S. and Vudard U. (2007), Sintoizm: Drevnyaya religiya Yaponii, Transl. by Yu. Gladkova, Sofiya, Moscow. (In Russian).
Toporov V. N. (1992), “Prostranstvo”, in Mify narodov mira. Entsiklopediya, Vol. 2, Sovetskaya entsiklopediya, Moscow, pp. 340–342. (In Russian).
Frankfort G., Frankfort G. A., Uilson Dzh. and Yakobsen T. (2001), V preddverii filosofii. Dukhovnyye iskaniya drevnego cheloveka, Transl. by T. Tolstaya, Amfora, St. Petersburg. (In Russian).
Khaydegger M. (1993), Raboty i razmyshleniya raznykh let, Transl. by A. V. Mikhaylov, Gnozis, Moscow. (In Russian).
Eliade M. (1999), Ocherki sravnitel’nogo religiovedeniya, Ladomir, Moscow. (In Russian).
Yuan’ Ke (1987), Mify Drevnego Kitaya, Transl. by B. L. Riftin, Nauka, Moscow. (In Russian).
Blacker C. (1995), “Shinto and the Sacred Dimension of Nature”, in Shinto and Japanese Culture. International Symposium, London, November 21, 1994, International Shinto Foundation, Tokyo, pp. 9–15.
Chamberlain B. H. (1932), Translation of “Ko-ji-ki”, or “Records of Ancient Matters”, J. L. Thompson, Kobe.
Eliade M. (2004), Jurnal 1941–1969, Humanitas, Bucureşti.
The Nihongi (excerpts), Transl. by W.G. Ashton [1896]. The Age of the Gods. Book 1, available at: www.sacred-texts.com/shi/nihon0.htm (accessed May 10, 2013).
Kobayashi Saneaki (1987), Shinsen kanwa jiten, Shogakkan, Tokyo. (In Japanese).
Kojiki (1944), Kōda Shigetomo kōtei, Iwanami shoten, Tokyo. (In Japanese).
Kojiki, available at: www.ceres.dti.ne.jp/~alex-x/wakan/kojikix1.html (accessed May 12, 2013). (In Japanese).
Nihon shoki, available at: http://home.p07.itscom.net/strmdrf/nihonsyoki.htm (accessed May 15, 2013). (In Japanese).
Shintō jiten (1999), Kōbundō, Tokyo. (In Japanese).
Shintō-no hon (1992), Gakushū kenkyūkai, Tokyo. (In Japanese).
Uryū Naka, Shibuya Nobuhiro (1999), Nihon Shintō-no subete, Nihon bungeisha, Tokyo. (In Japanese).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.