ЖИВИЙ КОРАН ТУРЕЦЬКИХ АЛЕВІТІВ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Алевіти є гетерогенною групою, яка в Туреччині ідентифікує себе з турецькою (і курдською) національністю. Їхня релігійна традиція складається з елементів доісламської турецької культури, зороастризму, сунітського і шиїтського ісламу (включно з різними суфійськими рухами), християнства та навіть іудаїзму. На сьогодні всі їхні священні тексти отримали письмову форму, хоча й були передані новим поколінням усним шляхом. Серед найбільш шанованих поміж цих текстів можна знайти вірші, звані duvaz, написані великими алевітськими поетами XIII–XVII століть. Вони читаються під час релігійних церемоній (тур. cem). Дуже цікавим питанням є ставлення алевітів до Корану, який, вважається, був сфабрикований супротивниками імама Алі. Проте дуже часто алевіти говорять про Живий Коран (тур. Canlı Kuran) – закіра (zakir) – людину, яка декламує під час церемоній duvaz та інші молитви. Якщо закір є Живим Кораном, то його декламації, природно, набувають статусу слів Корану. Коран – це не тільки послання Бога, але також канон релігійних і юридичних законів, крім того, він має статус незмінного тексту. Зміст duvaz ані настільки повний, ані незмінний. За останні роки багато змін було зумовлено модернізацією та урбанізацією традиційного сільського суспільства. Інститут закірів постійно змінюється і вислизає з колишніх правил. Усна або лекційно-усна передача знання повинна поступитися місцем масовій друкованій та Інтернет-культурі. Навіть сьогодні тексти молитов і duvaz модифікуються в процесі усної передачі та навіть у друкованих версіях у зв’язку з тим, що вони дуже неточні. Це не сприяє тому, щоб сформувати певний канон релігійного знання. Навпаки: створюються багато нових версій старих текстів. Але алевіти досі говорять про Живий Коран і вважають, що його сучасний зміст ідентичний з тим, який був століття тому. У нашій статті подається аналіз текстів, декламованих закіром під час однієї з церемоній cem, щоб виокремити їхні елементи, які описують алевітську доктрину, і пояснити, як їхні головні теми вивчаються учасниками церемонії.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Живий Коран, сучасне суспільства, турецькі алевіти
REFERENCES
Birge John Kingsley (1965), The Bektashi Order of Dervishes, London.
Dedekargınoğlu Hüseyin (2010), Dede Garkın Süreğinde Cem, Ankara. (In Turkish).
Godzıńska Marzena (2010), Literatura mówiona alewitów tureckich – drobne problemy metodologiczne, in Georgijewa-Okoń J. and Siemieniec-Gołaś E. (Eds.), Od Anatolii po Syberię. Świat turecki w oczach badaczy, Kraków. (In Polish).
Godzińska Marzena (2013), Cem alewicki – obrzęd religijny, instytucja życia społecznego czy folkloryzm, in Majda T. (Ed.), Studia z dziejów i kultury ludów tureckich, Warsaw. (In Polish).
Goody Jack (2010), Mith, Ritual and the Oral, Cambridge.
İmam Cafer Sadık (1958), Buyruk, Sefer Aytekin (Ed.), Ankara. (In Turkish).
İmam Cafer Sadık (1982), Buyruk. İmam Cafer-i Sadık Buyruğu, Fuat Bozkurt (Ed.), Istanbul. (In Turkish).
İmam Cafer Sadık (1997), Yorumlu İmam Cafer Buyruğu, Esat Korkmaz (Ed.), Istanbul. (In Turkish).
İmam Cafer Sadık (1962), Buyruk. İmamı Cafer Buyruğu. Hakiki Din Yolu, Kerbela Faciasından Evvel Şam’a Halifeliğini İlan Eden Muaviyeden Kaser Rum’n Kuran-ı Kerim’den Sorduğu Muaviyenin Cevap Veremediği 100 Sual Ayetleri ve Cevapları, Bektaş Ayyıldız (Ed.), Hasan Ayyıldız (İntr.), Ayyıldız Yayınları, Istanbul. (In Turkish).
Korkmaz Esat (2003), Ansiklopedik Alevilik-Bektaşilik Sözlüğü, Istanbul. (In Turkish).
McElwain Thomas (2012), “The Turkish Alevi: Issues in the Study of Oral Tradition”, in Erdemir Aykan, Ersal Mehmet, Taşğın Ahmet and Yaman Ali (Eds.), II Uluslararası Tarihten Bugüne Alevilik Sempozyumu, Ankara.
Metin Hüseyın Gazi Metin Dede (2008), Dinim Sevgi Kabem İnsan, Antalya. (In Turkish).
Momen Moojan (1985), An Introduction to the Shi’i Islam, London.
Shankland David (1993), Alevi and Sunni in Rular Turkey: Diverse Paths of Change, Cambridge.
Shankland David (2003), The Alevis in Turkey. The Emergence of a Secular Islamic Tradition, London and New York.
Üçlu Kuran (no year of printing), Ehlibeyt Muhibler’ne Kelam-ı Kadim Kur’an-ı Hakim ve Öz Tğrkçe Meali, Ankara, XXIV. 35. (In Turkish).
Yaman Mehmet (dede) (2013), Alevilik. İnanç-Edep-Erkan, Istanbul. (In Turkish).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.