УКРАЇНСЬКЕ СХОДОЗНАВСТВО ЗА МЕЖАМИ КРАЇНИ (XX – ПОЧ. XXI СТ.)
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
У статті йдеться про українських сходознавців, які з різних причин опинилися поза межами національної території на Заході і на Сході. Історія фіксує такі переміщення з ХVІІІ ст. У Російській імперії українські вчені працювали на Кавказі, у Середній Азії та Сибіру і скрізь намагалися знайомитися з мовами та звичаями аборигенів, роблячи таким чином внесок у світову науку (єпископ Веніамін, Л. Лопатинський, М. Гулак, П. Скорик). Підкреслюється значення створеного вченими-емігрантами Українського Чорноморського (Морського) інституту та масштабних праць з геополітики д-ра Ю. Липи, спроб підняти на певний рівень нову науку “понтознавство”, щоб забезпечити Україні належне їй місце в Чорноморському просторі. Така діяльність вчених-українців на еміграції забезпечувала тяглість традицій української науки, коли в Україні в 30-ті рр. сходознавство практично було знищене і почало повільно відроджуватися лише після проголошення Україною незалежності завдяки енергії і зусиллями видатного вченого акад. О. Пріцака. Таким чином, українські вчені поза Україною відіграли компенсаторну роль щодо розвитку насильно припиненої діяльності сходознавчих інституцій та окремих науковців у підрадянській Україні.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
історія українського орієнталізму, Омелян Пріцак, українська діаспора, українське сходознавство
Алієва З. К. Словесність кавказьких народів у наукових дослідженнях українських орієнталістів: кінець ХІХ – початок ХХ ст. Київ, 2007.
Биковський Л. Туреччина. Бібліографічні матеріали. Варшава, 1940.
Григорович-Барський Василь. Мандри по Святих Місцях Сходу з 1723 по 1747 рік / Пер., післямова та приміт. Петро Білоус; За ред. М. Москаленко. Київ, 2000.
Діброва А., Одинець В. Українсько-ніппонський словник / Під ред. Ясуда Сабуро. Харбін, 1944.
Кіцера О. Лікар в адміральській формі // Львівська газета, 15.10.2009.
Кочубей Ю. М. Популяризація знань про Схід в Україні: адмірал Я. Окуневський (1860–1920) і його подорожі на Схід // Східний світ, 2016, № 1.
Кочубей Ю. М. Сходознавча праця професора С. Наріжного // Східний світ, 2010, № 3.
Кочубей Ю. М., Циганкова Е. Г. Орієнтальне мистецтвознавство в Україні в 20–30 рр. ХХ ст. В. М. Зуммер (1885–1970). Київ, 2005.
Лах Р. А. Синологія у творчій спадщині Івана Світа (1897–1989) // Китаєзнавчі дослідження, 2016, № 1–2.
Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? / Під ред. Миколи Залізняка. Відень, 1916.
Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? / Упоряд., авт. передм. О. І. Шаблій. Львів, 1994.
Фелонюк А. Євген Завалинський – призабутий тюрколог (З історії українського сходознавчого осередку Львова 1930-х – початку 1940-х років) // Український археографічний щорічник. Вип. 15. Т. 18. Київ, 2010.
Хаджи Серайя Хан Шапшал – выдающийся сын караимского народа / Сост. Н. Кропотова, В. Ормели, А. Полканова, Т. Полканова. Симферополь, 2010.
Циганкова Е. Сходознавчі установи в Україні. Радянський період. Київ, 2007.
REFERENCES
Aliyeva Z. K. (2007), Slovesnist’ kavkaz’kykh narodiv u naukovykh doslidzhennyakh ukrayins’kykh oriyentalistiv: kinets’ XIX – pochatok XX st., Kyiv. (In Ukrainian).
Bykovs’kyy L. (1940), Turechchyna. Bibliohrafichni materialy, UChI, Warsaw. (In Ukrainian).
Hryhorovych-Bars’kyy Vasyl’ (2000), Mandry po Svyatykh Mistsyakh Skhodu z 1723 po 1747 rik, Translation, afterword and notes by Petro Bilous, M. Moskalenko (Ed.), Vydavnytstvo Solomiyi Pavlychko “Osnovy”, Kyiv. (In Ukrainian).
Dibrova A., Odynets’ V. (1944), Ukrayins’ko-nippons’kyy slovnyk, Yasuda Saburo (Ed.), Harbin. (In Ukrainian).
Kitsera O. (2009), “Likar v admiral’s’kiy formi”, L’vivs’ka hazeta, October 15. (In Ukrainian).
Kochubey Yu. M. (2010), “Skhodoznavcha pratsya profesora S. Narizhnoho”, Shìdnij svìt, No. 3, pp. 10–14. (In Ukrainian).
Kochubey Yu. M. (2016), “Populyaryzatsiya znan’ pro Skhid v Ukrayini: admiral Ya. Okunevs’kyy (1860–1920) i yoho podorozhi na Skhid”, Shìdnij svìt, No. 1, pp. 66–70. (In Ukrainian).
Kochubey Yu. M., Tsyhankova E. G. (2005), Oriyental’ne mystetstvoznavstvo v Ukrayini v 20–30 rr. XX st. V. M. Zummer (1885–1970), Stylos, Kyiv. (In Ukrainian).
Lakh R. A. (2016), “Synolohiya u tvorchiy spadshchyni Ivana Svita (1897–1989)”, Kytayeznavchi doslidzhennya, No. 1–2, pp. 136–150. (In Ukrainian).
Rudnyts’kyy S. (1916), Chomu my khochemo samostiynoyi Ukrayiny?, Mykola Zaliznyak (Ed.), Politychna biblioteka, Vienna. (In Ukrainian).
Rudnyts’kyy S. (1994), Chomu my khochemo samostiynoyi Ukrayiny?, Compl. by O. I. Shabliy, Svit, Lviv. (In Ukrainian).
Felonyuk A. (2010), “Yevhen Zavalyns’kyy – pryzabutyy tyurkoloh (Z istoriyi ukrayins’koho skhodoznavchoho oseredku L’vova 1930-kh – pochatku 1940-kh rokiv)”, Ukrayins’kyy arkheohrafichnyy shchorichnyk, Issue 15, Vol. 18, Kyiv, pp. 298–323. (In Ukrainian).
Khadzhi Serayya Khan Shapshal – vydayushchiysya syn karaimskogo naroda (2010), Compl. by N. Kropotova, V. Ormeli, A. Polkanova, T. Polkanova, Dolya, Simferopol. (In Russian).
Tsyhankova E. (2007), Skhodoznavchi ustanovy v Ukrayini. Radyans’kyy period, Krytyka, Kyiv. (In Ukrainian).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.