“Марсельєзою по джигадизмові”, або французький досвід боротьби з ісламістською радикалізацією
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Стаття присвячена програмам дерадикалізації джигадистів (переважно молоді), які застосовувалися у Франції, починаючи з 2014 року. Специфікою французької ситуації є переважання серед радикалізованої молоді неповнолітніх (20 %) та новонавернених до ісламу (38 %), а також високий відсоток жінок (30 % загалом та 53 % серед неповнолітніх). Показано, що програми дерадикалізації тісно пов’язані із загальнонаціональними планами боротьби з радикалізацією, яких до цього часу було прийнято три. У зв’язку з цим стаття складається з чотирьох частин, у кожній з яких показано специфіку окремих планів та програм дерадикалізації. Перша частина присвячена першому плану боротьби з тероризмом (PLAT) та програмі з дерадикалізації Дуньї Бузар. Ця програма спиралася на теорію про “сектантський вплив” на молодих людей та концепцію “міфів прихильності” джигадизму. Друга частина статті розповідає про другий загальнонаціональний план протидії радикалізації і тероризму (PART) та першу державну структуру, призначену для радикалізованої молоді, – Центр профілактики, інтеграції та громадянства (CPIC), відомий також як “центр Понтурні”. У третій частині статті розглядається проєкт дерадикалізації RIVE, що здійснювався одночасно з центром Понтурні, але спирався на інші методологічні принципи і був спрямований на іншу цільову групу. Четверта частина статті присвячена третьому національному плану протидії радикалізації 2018 року (PNRP/РРР) та пов’язаній з ним Програмі індивідуальної підтримки та соціальної реафіліації (PAIRS), спрямованої на дерадикалізацію. Зроблено висновок, що різні програми дерадикалізації не принесли очікуваного результату і були визнані неефективними. Ба більше, з боку низки експертів із джигадизму висловлюються сумніви щодо здатності прихильників радикальної ідеології відмовитися від неї. Водночас однією з головних проблем програм з дерадикалізації є дії політиків, які вимагають швидких результатів, досяжних у рамках одного електорального циклу.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
іслам у Франції, джигадизм, дерадикалізація, державно-конфесійна політика, радикальна ідеологія
ЛІТЕРАТУРА
Серрано Сильвия. Конструирование понятия “радикализация” и его последствия для управления исламом во Франции // Религии и радикализм в постсекулярном мире / Под ред. Е. И. Филипповой и Ж. Радвани. Москва, 2017.
Чернега В. Н. Франция в борьбе с исламистским терроризмом // Актуальные проблемы Европы, 2021, № 4 (112). DOI: https://doi.org/10.31249/ape/2021.04.06
Bouzar Dounia & Gravillon Isabelle. Désembrigader les jeunes radicalisés // L’école des parents. № 619. 2016. DOI: https://doi.org/10.3917/epar.s619.0167
Cook Joana & Vale Gina. From Daesh to ‘Diaspora’: Tracing the Women and Minors of Islamic State. London, 2018.
Dupont-Pineri Bénédicte. L’inscription de la PJJ dans le dispositif national de lutte contre la radicalisation violente et les filières djihadistes // L’école des parents. No. 619. 2016. DOI: https://doi.org/10.3917/epar.s619.0145
Hecker Marc. Once a Jihadist, Always a Jihadist? A Deradicalization Program Seen from the Inside // Focus stratégique. No. 102 bis. 2021.
Herzog-Evans Martine. Implémentation d’un programme structuré et fondé sur les données acquises de la science en France: difficultés et recommandations // Cahiers de la sécurité et de la justice. No. 46. 2019.
Horgan John. Individual disengagement: A psychological analysis // Leaving Terrorism Behind: Individual and Collective Disengagement. New York, 2009.
Jouet Emmanuelle. L’approche fondée sur le rétablissement: éducation diffuse et santé mentale // Le Télémaque. No. 1 (49). 2016. DOI: https://doi.org/10.3917/tele.049.0111
Rabasa Angel et al. Deradicalizing Islamist extremists. Santa Monica, 2010.
REFERENCES
Serrano Silvia (2017), “Konstruirovanie ponyatiya ‘radikalizatsiya’ i ego posledstviya dlya upravleniya islamom vo Frantsii”, in E. I. Filippova and Zh. Radvani (eds), Religii i radikalizm v postsekulyarnom mire Institut etnologii i antropologii im. N. N. Miklukho-Maklaya RAN, Goryachaya liniya – Telekom, Moscow, pp. 217–231. (In Russian).
Chernega Vladimir (2021), “Francija v bor’be s islamistskim terrorizmom”, Aktual’nye problemy Evropy, No. 4 (112), pp. 145–172. (In Russian). DOI: https://doi.org/10.31249/ape/2021.04.06
Bouzar Dounia and Gravillon Isabelle (2016), “Désembrigader les jeunes radicalisés”, L’école des parents, No. 619, pp. 173–175. DOI: https://doi.org/10.3917/epar.s619.0167
Cook Joana and Vale Gina (2018), From Daesh to ‘Diaspora’: Tracing the Women and Minors of Islamic State, London, ICSR.
Dupont-Pineri Bénédicte (2016), “L’inscription de la PJJ dans le dispositif national de lutte contre la radicalisation violente et les filières djihadistes”, L’école des parents, No. 619, pp. 145–165. DOI: https://doi.org/10.3917/epar.s619.0145
Hecker Marc (2021), “Once a Jihadist, Always a Jihadist? A Deradicalization Program Seen from the Inside”, Focus stratégique, No. 102 bis, pp. 9–76.
Herzog-Evans Martine (2019), “Implémentation d’un programme structuré et fondé sur les données acquises de la science en France: difficultés et recommandations”, Cahiers de la sécurité et de la justice, No. 46, pp. 83–93.
Horgan John (2009), “Individual disengagement: A psychological analysis”, in Leaving Terrorism Behind: Individual and Collective Disengagement, Routledge, New York, pp. 17–29.
Jouet Emmanuelle (2016), “L’approche fondée sur le rétablissement: éducation diffuse et santé mentale”, Le Télémaque, No. 1 (49), pp. 111–124. DOI: https://doi.org/10.3917/tele.049.0111
Rabasa Angel et al. (2010), Deradicalizing Islamist extremists, RAND Corporation, Santa Monica.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.