ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ В 1920-Х РР. (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ВІРМЕНСЬКОЇ ТРУДОВОЇ КОЛОНІЇ)

Анотація

У статті розглядається історія Київської вірменської трудової колонії в 1924–1925 рр., заснована на аналізі невивчених архівних документів. Автор наголошує, що, попри економічні труднощі та високий рівень безробіття, вірменська трудова колонія залишалася найчисленнішим і найорганізованішим громадським об’єднанням порівняно з іншими тогочасними організаціями східних національних меншин УСРР, успішно вела культурно-освітню та господарську діяльність, мала добре налагоджену структуру, власні окремі приміщення, укомплектовані меблями та інвентарем. Основними розглянутими питаннями є організаційна структура та основні напрямки діяльності колонії, зокрема в галузі господарства, досягнення в галузі збереження національної культури та освіти, труднощі, з якими стикалося її керівництво. Автор також приділяє велику увагу взаєминам між колонією і радянськими державними органами, які прагнули поширювати свою ідеологію і серед східних національних меншин і з часом прийняли рішення про об’єднання всіх східних колоній Києва в єдину багатонаціональну громадську організацію “Будинок народів Сходу”. Робиться висновок, що Київська вірменська трудова колонія впоралася із завданням об’єднання місцевих вірмен і збереження їхньої національно культурної ідентичності. За допомогою структурних підрозділів колонії, таких як школа, курси рідної мови, творчі гуртки, вірмени Києва змогли зберегти свою рідну мову, культуру і традиції. Спільними зусиллями члени організації успішно вирішували господарські завдання, боролися з безробіттям, створювали власні кооперативи, забезпечуючи співвітчизників робочими місцями, надавали їм допомогу в працевлаштуванні на держпідприємствах, направляли на навчання до вищих і технічних навчальних закладів. Такий історичний досвід може стати в пригоді при розв’язанні аналогічних проблем, що постають перед нинішніми організаціями національних меншин України.