Як Віндг’явасін перетворився на Ведав’ясу: вплив Вачаспаті Мішри на йоґу Патаньджалі
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
У цій статті досліджується роль, яку Вачаспаті Мішра – впливовий індійський філософ X століття – відіграв у просуванні та канонізації в Індії йоґи Патаньджалі. Вачаспаті Мішра був ерудитом, відомим в індійській традиції як носій рідкісного титулу сарва-тантра-сватантра (“той, хто володіє всіма системами”). Він написав незалежні трактати та дуже впливові коментарі до майже всіх головних брагманічних філософських традицій. Автор статті стверджує, що різноманітна наукова діяльність Вачаспаті в атмосфері Мітхіли, авторитетного центру брагманського навчання, ефективно сприяла розвитку двох систем – йоґи Патаньджалі та адвайта-веданти, – які тоді були порівняно непримітними. Пропоноване дослідження зосереджене на йозі Патаньджалі.
Вачаспаті написав “Таттва-вайшяраді”, коментар до “Йоґасутра-бгаш’ї”, та ототожнив її автора з Ведав’ясою – міфологічним упорядником Вед і автором “Магабгарати” й пуран. Не випадково Вачаспаті приписав Ведав’ясі також авторство “Брагмасутр”, фундаментального тексту іншої традиції. Автор статті зазначає, що не бачив в історії двох текстів більш ранніх прецедентів такої атрибуції, покликаної підвищити їхній статус в ортодоксальному середовищі. Оскільки “коментар Ведав’яси” став розглядатися як вирішальне канонічне тлумачення філософської школи йоґи і позаяк усі наступні коментарі спираються на “Таттва-вайшяраді” Вачаспаті, коментаторську діяльність Вачаспаті (можливо, разом з інституціональними ініціативами, про які ми нічого не знаємо) можна сприймати як поворотний пункт в історії філософії йоґи, після якого трійця “Йоґа-сутри”, “Бгаш’я” і “Таттва-вайшяраді” дістала в традиції статус майже абсолютного авторитету, тоді як альтернативні лінії тлумачення були приречені на забуття.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Вачаспаті Мішра, індійська філософія, йоґа Патаньджалі, адвайта-веданта, санкх’я, “Йоґа-сутри”, Ведав’яса
Aklujkar A. (1999), “The Prologue and Epilogue Verses of Vācaspati-Miśra-I”, Rivista degli studi orientali, Vol. 73, Fasc. ¼, pp. 105–130.
Bryant E. F. (2009), The Yoga Sūtras of Patañjali, North Point Press.
Bhakti Yoga: Tales and Teachings from the Bhāgavata Purāṇa (2018), Macmillan.
Bhāmatī – Suranarayana Sastri S. S. and Kunhan Raja C. (ed. and tr.) (1933), The Bhāmatī of Vācaspati on Śaṅkara̍s Brahmasutrabhāṣya (Catussūtrī), Adyar, Theosophical Publishing House, Madras.
Chapple C. K. (1994), “Reading Patañjali without Vyāsa: A Critique of Four Yoga Sūtra Passages”, Journal of the American Academy of Religion, Vol. 62, No. 1, pp. 85–105. https://doi.org/10.1093/jaarel/LXII.1.85
Jha G. (1896), An English Translation with the Sanskrit Text of the Tattva-Kaumudī (Sāṃkhya) of Vāchaspati Miśra, T. Tatya, Bombay.
Kataoka K. (2011), “Manu and the Buddha for Kumārila and Dharmakīrti,” in Helmut Krasser, Horst Lasic, Eli Franco and Birgit Kellner (eds), Religion and Logic in Buddhist Philosophical Analysis Proceedings of the Fourth International Dharmakīrti Conference, Vienna, August 23–27, 2005, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien, pp. 255–269.
Kessler E. G. (ed.) (2007), Voices of Wisdom: A Multicultural Philosophy Reader, Thomson Wadsworth.
Larson G. J. (2018), Classical Yoga Philosophy and the Legacy of Sāṃkhya with Sanskrit Text and English Translation of Pātañjala Yogasūtra-s, Vyāsa Bhāṣya and Tattvavaiśāradī of Vācaspatimiśra, Motilal Banarsidass, Delhi.
Larson G. J. and Bhattacharya R. Sh. (eds) (1987), Encyclopedia of Indian Philosophies, Vol. IV: Sāṃkhya, Motilal Banarsidass. https://doi.org/10.1515/9781400853533
Larson G. J. and Bhattacharya R. Sh. (eds) (2008), Encyclopedia of Indian Philosophies, Vol. XII: Yoga: India’s Philosophy of Meditation, Motilal Banarsidass.
Maas P. A. (2006), Samādhipāda. Das erste Kapitel des Pātāñjalayogaśāstra zum ersten Mal kritisch ediert. The First Chapter of the Pātāñjalayogaśāstra for the First Time Critically Edited, Shaker Verlag, Aachen.
Maas P. A. (2013), “A Concise Historiography of Classical Yoga Philosophy”, in Eli Franco (ed.), Periodization and Historiography of Indian Philosophy, Sammlung de Nobili, Institute für Südasien, Tibet und Buddhismuskunde der Universität Wien, Vienna, pp. 53–90.
Nicholson A. (2010), Unifying Hinduism: Philosophy and Identity in Indian Intellectual History, Columbia University Press.
Pines Sh. & Gelblum T. (1966), “Al-Bīrūni’s Version of Patañjali’s ‘Yogasūtra’ ”, Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, Vol. 29, No. 2, pp. 302–325.
Shevchenko D. (2017), “Natural Liberation in the Sāṃkhyakārikā and Its Commentaries”, Journal of Indian Philosophy, Vol. 45, No. 5, pp. 863–892. DOI: https://doi.org/10.1007/s10781-017-9326-2
Taber J. (2009), “Yoga and Our Epistemic Predicament”, in Eli Franco (ed.), Yogic Perception, Meditation and Altered States of Consciousness, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien, pp. 71–92.
TK – Tattvakaumudī – Jha G. (1896), An English Translation with the Sanskrit Text of the Tattva-Kaumudī (Sāṃkhya) of Vāchaspati Miśra, T. Tatya, Bombay.
TV – Tattvavaiśaradī – Pātañjalayogadarśanam Vācaspatimiśraviracita-Tattvavaiśāradī-vijñānabhikśukṛta-Yogavārttikavibhūṣita-Vyāsabhāṣyasametam (1971), Bharatiya Vidya Prakasan, Varanasi.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.