“Акалака” (akālaka): лексичний фантом у буддійському гібридному санскриті
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Праця Франкліна Еджертона про буддійський гібридний санскрит свого часу була новаторською. У граматиці, словнику та хрестоматії, виданих 1953 року, Ф. Еджертон навів вагомі аргументи на користь свого твердження про те, що «“буддійський гібридний санскрит” не є санскритом». Але після оприлюднення граматики й словника вони стали предметом гарячих дебатів серед дослідників буддійських текстів. Дехто звинувачував Еджертона в тому, що він занадто серйозно сприймав ті слова та граматичні форми, які були тільки помилками переписувача або запозиченнями з тодішніх народних мов, оскільки багато з використаних ним видань текстів базувалися лише на кількох рукописах або навіть на одному фрагменті.
У цій статті розглянуто слово akālaka, яке фігурує в “Словнику буддійського гібридного санскриту” Еджертона, та показано, що всі три наведені для нього посилання – на “Дів’явадану” (divyāvadāna), “Магавасту” (mahāvastu) та “Магапарінірвана-сутру” (mahāparinirvāṇa-sūtra) – є ненадійними. Паралелі в інших санскритських і палійських текстах свідчать, що це слово є лише наслідком помилки писаря, з одного боку, і помилкових виправлень, зроблених редакторами критичних текстів, – з іншого. Коли помилки поєдналися, Еджертон кодифікував це слово як словникову статтю, навівши в ній “докази” (як здавалося) з кількох джерел, і його згодом цитували інші вчені.
Це тематичне дослідження порушує низку цікавих питань щодо лексикографії, зокрема лексикографії таких “гібридних” мов. Як можна надійно відокремити помилки від “справжнього” прочитання? І взагалі, що таке “справжнє слово” й “несправжнє слово” і як ми можемо переосмислити словники, щоб урахувати невизначеність, притаманну їхньому вихідному матеріалу?
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
буддизм, буддійський гібридний санскрит, “Дів’явадана”, дослідження рукописів, лексикографія, “Магавасту”, “Магапарінірвана-сутра”, палі, санскрит, філологія
Baums S. & Glass A. (2020), “A Dictionary of Gāndhārī”, in Gandhari.org, available at: https://gandhari.org/1a (accessed October 3, 2022).
Brough J. (1954), “The Language of the Buddhist Sanskrit Texts”, Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, Vol. 16, No. 2, pp. 351–375. DOI: https://doi.org/10.1017/S0041977X00106019
Cone M. (2001), A Dictionary of Pāli, Part I: a–kh, Pali Text Society, Oxford.
Cowell E. B. & Neil R. A. (1886), The Divyâvadâna, a collection of early Buddhist legends, University Press, Cambridge.
Dutt N. (1947), Gilgit Manuscripts, Vol. III, Part 1, Oriental Press, Calcutta.
Edgerton F. (1953a), Buddhist Hybrid Sanskrit Grammar and Dictionary, in two volumes, Yale University Press, New Haven.
Edgerton F. (1953b), Buddhist Hybrid Sanskrit Reader, Yale University Press, New Haven.
Edgerton F. (1957a), “On Editing Buddhist Hybrid Sanskrit”, Journal of the American Oriental Society, Vol. 77, No. 3, pp. 184–192. DOI: https://doi.org/10.2307/596351
Edgerton F. (1957b), “Review of Das Mahāparinirvāṇasūtra. Ein kanonischer Text über die sieben letzten Buddhas. Sanskrit, verglichen mit dem Pali, nebst einer Analyse der in Chinesischer Übersetzung überlieferten Parallelversionen”, Journal of the American Oriental Society, Vol. 77, No. 3, pp. 227–232. DOI: https://doi.org/10.2307/596359
Jones J. J. (1949), The Mahāvastu, Vol. I, Luzac & Company, London.
Li C. (2017), “Critical diplomatic editing: applying text-critical principles as algorithms”, in Boot P. et al. (eds), Advances in Digital Scholarly Editing, Sidestone Press, Leiden.
Li C. (2020), “Philology and Digital Humanities”, in Newcombe S. & O’Brien-Kop K. (eds), Routledge Handbook of Yoga and Meditation Studies, Routledge, Abingdon, Oxon. DOI: https://doi.org/10.4324/9781351050753
Li C. (2022), “Sanscrit 53 Divyāvadāna, Vol. 1”, in Descriptive catalogue of the TST Project, available at: tst-project.github.io/mss/Sanscrit_0053.xml (accessed October 3, 2022). DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.6475590
Nobel J. (1953), “Über die Bedeutung der tibetischen Versionen für das Verständnis des ‘buddhistischen hybriden Sanskrit’ ”, Studia Orientalia, Vol. 19, No. 8, pp. 3–15.
Oldenberg H. (1879), The Vinaya Piṭakam, Vol. I, The Mahâvagga, Williams and Norgate, London.
Rhys Davids T. W. & Oldenberg H. (1881), Vinaya Texts, Part I: The Pâtimokkha; The Mahâvagga, I–IV, Clarendon Press, Oxford.
Rhys Davids T. W. & Stede W. (1922), The Pali Text Society’s Pali-English Dictionary, Part III (K–Cit), Pali Text Society, London.
Rhys Davids T. W. & Stede W. (1924), The Pali Text Society’s Pali-English Dictionary, Part VII (Y–Vibh), Pali Text Society, London.
Rotman A. (2008), Divine Stories: Divyāvadāna, Part 1, Wisdom Publications, Somerville, MA.
Salomon R. (2001), “ ‘Gāndhārī Hybrid Sanskrit’: new sources for the study of the Sanskritization of Buddhist literature”, Indo-Iranian Journal, Vol. 44, No. 3, pp. 241–252. https://doi.org/10.1163/000000001791615145
“SAT Taishō Shinshū Daizōkyō” (2018), in The SAT Daizōkyō Text Database, available at: 21dzk.l.u-tokyo.ac.jp/SAT (accessed October 3, 2022).
Senart É. (1882), Le Mahâvastu, Tome premier, Imprimerie nationale, Paris.
Trenckner V. (1880), The Milindapañho, being dialogues between King Milinda and the Buddhist sage Nāgasena, Williams and Norgate, London.
Trovato P. (2017), Everything You Always Wanted to Know about Lachmann’s Method, Revised edition, Translated by F. Poole, libreriauniversitaria.it Edizioni, Padova.
Vaidya P. L. (1959), Divyāvadāna, Mithila Institute, Darbhanga.
Vira C. & Chandra L. (1974), Gilgit Buddhist Manuscripts (Facsimile Edition), Part 6, International Academy of Indian Culture, New Delhi.
Waldschmidt E. (1950), Das Mahāparinirvāṇasūtra, Teil I: Der Sanskrit-Text im Handschriftlichen Befund, Akademie-Verlag, Berlin. https://doi.org/10.1515/9783112644843
Waldschmidt E. (1951a), Das Mahāparinirvāṇasūtra, Teil II: Textbearbeitung: Vorgang 1–32, Akademie-Verlag, Berlin.
Waldschmidt E. (1951b), Das Mahāparinirvāṇasūtra, Teil III: Textbearbeitung: Vorgang 33–51 (Inbegriffen das Mahāsudarśanasūtra), Akademie-Verlag, Berlin.
Wille K. (2020), “Bhaiṣajyavastu”, in Göttingen Register of Electronic Texts in Indian Languages (GRETIL), available at: gretil.sub.uni-goettingen.de/gretil/corpustei/sa_bhaiSajyavastu.xml (accessed October 3, 2022).
Zhu Q. (2010), “On some basic features of Buddhist Chinese”, Journal of the International Association of Buddhist Studies, Vol. 31, No. 1–2, pp. 485–504.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.