Сміливий і прямолінійний: нарис еволюції Тірумалішяя Альвара і його язикатості

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  С. Анандакіченін

Анотація

У статті йдеться про Тірумалішяя Альвара (бл. VII ст.), який був одним із ранніх альварів – тамільських поетів-вішнуїтів (бл. VI–IX ст.), яких індуси вважають святими. Він був молодшим сучасником Пея, Пойгая та Путама. Від них Тірумалішяй відрізняється темпераментом: він сміливий, не особливо толерантний до тих, чий світогляд відрізняється від його власного, і може бути непоштивим до кого завгодно. А від більшості таких його наступників, як Періяльвар чи Наммальвар, Тірумалішяя відрізняє відсутність екзальтації в його поезії: у ній немає розпачливих благань чи надмірної радості, оскільки характерним для нього є більш інтелектуальний різновид відданості Богу. Свідченням цього є дві праці Тірумалішяя: “Нанмукан Тірувантаті” й “Тіруччантавіруттам”. Його унікальний голос заслуговує на поглиблене вивчення, і ця стаття є лише початком роботи в цьому напрямку.

Фокус уваги статті спрямований на непоштиві вірші Тірумалішяя, для того щоб зрозуміти поета, який їх склав. Ким був Тірумалішяй за походженням, яким характером вирізнявся? Чому його вірші назвали “суперечливими”? На кого була спрямована його язикатість? Хто надихав його на поетичну творчість? Чи дотримувався він норм, встановлених його попередниками, зокрема поетами Санкаму та іншими поетами-бгактами? Брав він з них приклад чи, навпаки, дистанціювався від них? Як це відбувалося? Як його голос дійшов до нас через століття? Зазнав його творчий спадок трансформації, що гарантувала йому виживання, чи залишився незмінним? Це деякі із запитань, поставлених у цій статті, щоб зрозуміти поета та його поезію.

Аби читачі краще зрозуміли поезію Тірумалішяя, у статті спочатку надається слово йому самому, а історична інформація додається тоді, коли це можливо та/або необхідно. Далі відбувається перехід до його нешанобливих віршів, у яких виразно й голосно звучить його сміливий голос. І, нарешті, проводиться дослідження того, як Тірумалішяй продовжував жити протягом століть у своєму голосі і як той еволюціонував, щоб адаптуватися до потреб та ідей богословів Шрі-вайшнавізму – однієї з чотирьох головних течій вішнуїзму, прибічники якої поклоняються Вішну і його дружині Шрі (Лакшмі).

Як цитувати

Анандакіченін, С. (2022). Сміливий і прямолінійний: нарис еволюції Тірумалішяя Альвара і його язикатості. Східний світ, (4), 163-177. https://doi.org/10.15407/orientw2022.04.163
Переглядів статті: 29 | Завантажень PDF: 24

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова

Тірумалішяй Альвар, “Нанмукан Тірувантаті”, “Тіруччантавіруттам”, тамільська поезія, бгакті, Шрі-вайшнави

Посилання

Āḻvār poetry (1935), Āḻvārkaḷ aruḷicceyta nālāyira tivyaprapantam, Cē. Kiruṣṇamācāriyar (ed.), Kaṇēca accukkūṭam, Ceṉṉai. (In Tamil).

Ayyar S. V. M., Chevillard J.-L. & Sarma S. A. S. (2007), Digital Tēvāram: With the complete English gloss of the late V. M. Subramanya Ayyar (IFP) and furnished with a full concordance of the Tamil text accompanied by 6 hours of MP3 audio recordings (illustrating all the 24 paṇ-s) various maps (showing all the 274 talam-s) and other related material, École française d’Extrême-Orient, Paris.

Civavākkiyar’s poetry (1933), Periya Civavākkiyar Pāṭal: Mūlamum uraiyum, Edited & commented upon by Mā. Vaṭivēlu Mutaliyār, B. Irattiṉ Mutaliyār & Saṉs, Ceṉṉai. (In Tamil).

Divyasūricaritam by Garuḍavāhanapaṇḍita With Hindi Rendering by Mādhavācārya (1978), Ed. and transl. by Koil Kandadai Appan Venkatachari and T. A. Sampatkumaracarya, Ananthacharya Research Institute, Bombay.

Guruparamparāprabhāvam by Piṉpaḻakiya Perumāḷ Jīyar (GPP) (2006), Piṉpaḷakiya Perumāḷ Jīyar aruḷiya Āṟāyirappaṭi Kuruparamparāprapāvam (Nāyaṉārāccāṉpiḷḷai aruḷiya caramōpāya nirṇayamum, Kōyil Kantāṭaināyaṉ aruḷiya Periyatirumuṭiyaṭaivum, kuruparamparāvivaraṇamum, pramāṇatiraṭṭu mutalāṉāvaiyum aṭaṅkiyatu), Kiruṣṇasvāmi Ayyaṅkār (ed.), Sri Bhashyakara Publications, Ceṉṉai. (In Tamil).

Periyavāccāṉ Piḷḷai aruḷicceyta nāṉmukaṉ tiruvantāti vyākyāṉam appilḷai urai sutarcaṉar iyaṟṟiya tivyaprapantasāra vyākyāṉattuṭaṉ (1998), S. Kruṣṇasvāmi Ayyaṅkār (ed.), Śrīvaiṣṇavaśrī, Tiruvaraṅkam. (In Tamil).

Songs of the Harsh Devotee: the Tēvāram of Cuntaramūrttināyanā̲r (1990), Transl. by David Shulman, University of Pennsylvania, Philadelphia.

Tiruccantaviruttam by Tirumaḻicai Āḻvār (1915), Mayarvaṟa matinalam aruḷappeṟṟa Tirumaḻicai Āḻvār aruḷicceyta tiruccantaviruttam. iḵtu Periyavāccāṉ Piḷḷai aruḷicceyta vyākyāṉattuṭaṉ, Śrīnivāsa accukkūṭam, Kāñcīpuram. (In Tamil).

Tirumaḻicaippirāṉ tiruvāymalarntaruḷiya nāṉmukaṉ tiruvantāti (1929), Ed. and comm. upon by Pirativātipayaṅkaram Aṇṇaṅkarācāryar Svāmi, M. R. Kōvintacāmi Nāyuṭu, Ceṉṉai. (In Tamil).

Wilden E. (2010), Kuṟuntokai, Critical Edition and Annotated Translation of the Kuṟuntokai + Glossary and Statistics, Critical Texts of Caṅkam Literature 2.1–2.3, 3 vols, EFEO/Tamilmann Patippakam, Chennai.

Secondary sources

Aiyangar M. R. (1929), Āḻvārkaḷ kālanilai, Maturai Tamiḻ Caṅkam, Maturai. (In Tamil).

Anandakichenin S. (2018), My Sapphire-hued Lord, My Beloved. A Complete, Annotated Translation of Kulacēkara Āḻvār’s Perumāḷ Tirumoḻi and Periyavāccāṉ Piḷḷai’s Medieval Maṇipravāḷam Commentary, with an Introduction, Collection Indologie No 136, EFEO/IFP, Pondichéry.

Ben-Herut G. (2018), Śiva’s Saints: The Origins of Devotion in Kannada According to Harihara’s Ragaḷegaḷu, Oxford University Press, New York.

Chandramouli C. (2003), Census of India 2001: Temples of Tamilnadu, Kancheepuram District, The Controller of Publications, Delhi.

Clooney F. X. (2002), “Fierce Words: Repositionings of Caste and Devotion in Traditional Śrīvaiṣṇava Hindu Ethics”, The Journal of Religious Ethics, Vol. 30, No. 3, pp. 399–419. https://doi.org/10.1111/1467-9795.00115

Hardy F. (2001), Viraha-Bhakti: The Early History of Kṛṣṇa Devotion in South India, Oxford University Press, New Delhi.

Jaiswal S. (2000), “Change and Continuity in Brahmanical Religion with Particular Reference to ‘Vaisnava Bhakti’ ”, Social Scientist, Vol. 28, No. 5/6, pp. 3–23. DOI: https://doi.org/10.2307/3518178

Kulacēkaraṉ S. (1988), Vaiṇavattiṉ Āḻvārkaḷ Kālanilai, Tirumakaḷ Veḷiyоṭu, Chennai. (In Tamil).

Nambiar P. K. & Krishnamurthy N. (1965), Census of India 1961, Vol. X. Madras, Part XI – D. Temples of Madras State. 1. Chingleput District and Madras City, Manager of Publications, Delhi.

Narayanan V. (2017), “The ‘Monument Visnuite’ at the Musée Guimet and the Luminous Pillar”, in Anna L. Dallapiccola and Anila Verghese (eds), India And Southeast Asia: Cultural Discourse, K. R. Kama Oriental Institute, Mumbai, pp. 245–278.

Ramanujan A. K. (2011), Poems of Love and War. From the Eight Anthologies and the Ten Long Poems of Classical Tamil, Columbia University Press, New York.

Sastri K. A. N. (2006), A History of South India: From Prehistoric Times to the Fall of Vijayanagar, Oxford University Press, New Delhi.

Tamil Lexicon (1924–1936), University of Madras, Madras.