“Розділ про Ідікі” з рукописної збірки “Абу-л-Газі. Родовід тюрків” ІР НБУВ (походження, мова і зміст)

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  Н. С. Сейтяг’яєв

Анотація

У статті розглядається “Розділ про Ідікі” (“Faṣl-ı İdiki”) з рукописного збірника “Абу-л-Газі. Родовід тюрків” (ф. V, № 3780), який міститься в зібранні Одеського товариства історії та старожитностей, що зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського в Києві. Вона міститься на початку частини збірника, яку умовно названо нами “ногайською”. З’ясовано, що “Розділ про Ідікі” безпосередньо пов’язаний з “Розділом, що розповідає дастан про Ідіге-бекa” з “Дафтар-і Чингіз-наме”.

Відмінність тексту родоводу з київського рукопису від відповідного йому розділу з “Дафтар-і Чингіз-наме” полягає у вилученні частини тексту перед завершальними словами “А істину знає Аллах” (“Ve Allahü aʻlem”), яка не має безпосереднього стосунку до перерахування нащадків Едигея, у скороченні окремих слів і фраз у низці речень, а також у відсутності в ній трьох епізодів, характер яких свідчить про те, що вони були пропущені переписувачем. Ще однією відмінністю є різночитання окремих географічних назв та особових імен.

Варіанти молитовної формули при імені Едигея в “Розділі про Ідікі” та її джерелі показують міру сакралізації його особистості в середовищі, у якому вони були створені. У київському збірнику вона була затерта і над цим місцем дописано ім’я Едіг Сари (“світловолосий”, “блондин”), що свідчить про відсутність в особи, яка це зробила (ймовірно, у власника київського манускрипту Мухаммеда-ефенді б. Хота), пієтету щодо Едигея.

Головна відмінність “Розділу про Ідікі” пов’язана зі зміною в ньому чагатайської в основі мови джерела на османсько-турецьку, яка здійснена за рахунок змін у фонетиці та лексиці тексту. Водночас у ньому є окремі елементи, які можуть бути пов’язані з первісним текстом або тюркськими мовами Північного Кавказу. Зважаючи на регулярну заміну в тексті чагатайських елементів на османсько-турецькі, можна припустити, що це пов’язано із впливом тюркських мов Північного Кавказу. Зокрема, використання слова kişi (“молодший”), яке відображає фонетичні особливості ногайської мови (перехід /ч/ у /ш/ у корені слова), свідчить про те, що такою мовою могла бути ногайська і що автором скорочення або переписувачем, який скопіював текст до київського збірника, був ногаєць.

Точний час появи “османсько-турецької” редакції родоводу Едигея з “Дафтар-і Чингіз-наме” не відомий. Її поява, судячи з усього, пов’язана з посиленням османського культурного впливу в Північному Причорномор’ї і на Північному Кавказі та з перетворенням османсько-турецької мови в XVII–XVIII ст. у зазначених регіонах у мову писемності та дипломатії. Потреба у створенні “османсько-турецької” редакції “Розділу” могла бути викликана необхідністю обґрунтування якихось претензій ногайської еліти за нових історичних умов, що складалися на Північному Кавказі чи в Північному Причорномор’ї.

Як цитувати

Сейтяг’яєв, Н. С. (2022). “Розділ про Ідікі” з рукописної збірки “Абу-л-Газі. Родовід тюрків” ІР НБУВ (походження, мова і зміст). Східний світ, (1), 53-64. https://doi.org/10.15407/orientw2022.01.053
Переглядів статті: 73 | Завантажень PDF: 45

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова

“Розділ про Ідікі”, київський манускрипт, “Дафтар-і Чингіз-наме”, тюркські мови Північного Кавказу, “османсько-турецька” редакція, генеалогія Едигея, ногайці

Посилання

ЛІТЕРАТУРА

Абу-л-Газі. Родовід тюрків // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ). Ф. V. Одеське товариство історії та старожитностей, од. зб. 3780.

Баскаков Н. А. Ногайский язык и его диалекты. Грамматика, тексты и словарь. Москва – Ленинград, 1940.

Баскаков Н. А. Введение в изучение тюркских языков. Москва, 1969.

Зайцев И. В. Новая рукопись Шоры Ногмова: Шора Ногмов, шотландские миссионеры, Юлиус Клапрот и тюркские рукописи // Transcaucasia. 2015–2016. Вып. 3. 2016.

Кадыр-Али-бек. Джами’ ат-таварих (Сборник летописей). 1602 / Oriental Manuscripts (/handle/1170/9229). URL: http://hdl.handle.net/11701/15394 (дата звернення: 10.01.2022).

Карачаево-балкарско-русский словарь / Гочияева С. А., Суюнчев Х. И. (сост.). Москва, 1989.

Мусаев К. М. Грамматика караимского языка. Фонетика и морфология. Москва, 1964.

Сейтяг’яєв Н. С. “Стисла історія” ель-Хадж Курбана як ймовірне джерело перекладених черкеських генеалогій другої половини XVIII–XIX ст. // Східний світ, 2019, № 2. DOI: https://doi.org/10.15407/orientw2019.02.025

Сейтяг’яєв Н. С. До питання атрибуції рукописного збірника “Абу-л-Газі. Родовід тюрків” із зібрання ІР НБУВ // Східний світ, 2021, № 2. DOI: https://doi.org/10.15407/orientw2021.02.103

Сычев Н. В. Книга династий. Москва, 2008.

Усманов М. А. Татарские исторические источники XVII–XVIII вв. Казань, 1972.

Щербак А. М. Грамматика староузбекского языка. Москва – Ленинград, 1962.

Alimov R. Kadir Ali Bek ve Camiü’t-Tevarih’i Üzerine Dil İncelemesi (İmla – Fonetik – Morfoloji – Karşılaştırmalı Metin – Dizin – Sözlük). Doktora Tezi / T. C. İstanbul Üniversitesi, Sosyal Bilimler Enstitüsü. Türk Dili ve Edebiyatı Anabilim Dalı. İstanbul, 2005.

Battal A. İbnü-Mühennâ Lûgati (İstanbul nüshasının Türkçe bölüşünün endeksidir). İstanbul, 1934.

Grönbech K. Kuman Lehçesi Sözlüğü. Codex Cumanicus’un Türkçe Sözlük Dizini / Çev. K. Aytaç. Ankara, 1992.

Ivanics M., Usmanov M. A. Das Buch der Dschingis-Legende (Däftär-i Čingiz-nāmä). I. (Vorwort, Einführung, Transkription, Wörterbuch, Faksimiles). Szeged, 2002.

Schmidt Jan. A Catalogue of the Turkish Manuscripts in the John Rylands University Library at Manchester. Leiden – Boston, 2011. https://doi.org/10.1163/ej.9789004186699.i-358

Šejχ Sulejman Efendi’s Čagataj-Osmanisches Wörterbuch. Verkürzie und mit deutscher Übersetzung versehene Ausgabe / Bearbeitet von I. Kúnos. Budapest, 1902.

Toparlı R., Vural H., Karaatlı R. Kıpçak Türkçesi Sözlüşü. 2. Baskı. Ankara, 2007.

Walsh J. R. The Turkish Manuscripts in New College, Edinburgh // Oriens. Vol. 12, No. 1/2. 1959. DOI: https://doi.org/10.2307/1580193

REFERENCES

Abu-l-Hazy, “Rodovid tyurkiv”, in Іnstytut rukopysu Natsіonal’noyi bіblіoteky Ukrayiny іmenі V. І. Vernads’koho [Institute of Manuscripts of V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine], Fund V, “Odes’ke tovarystvo istoriyi ta starozhytnostey”, File 3780. (In Ottoman Turkish, Azerbaicani, Chagatai, Nogai and Kumyk).

Baskakov N. A. (1940), Nogayskiy yazyk i ego dialekty. Grammatika, teksty i slovar’, Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR, Moscow and Leningrad. (In Russian).

Baskakov N. A. (1969), Vvedeniye v izucheniye tyurkskikh yazykov, Vysshaya shkola, Moscow. (In Russian).

Zaytsev I. V. (2016), “Novaya rukopis’ Shory Nogmova: Shora Nogmov, shotlandskiye missionery, Yulius Klaprot i tyurkskiye rukopisi”, Transcaucasia. 2015–2016, Issue 3, pp. 102–112. (In Russian).

Qādir ‘Ali biy (1602), “Jāmi’ al-tawārīkh”, Oriental Manuscripts (/handle/1170/9229), available at: http://hdl.handle.net/11701/15394 (accessed December 10, 2021). (In Chagatai Turkic).

Karachayevo-balkarsko-russkiy slovar’ (1989), Compl. by Gochiyayeva S. A. and Suyunchev Kh. I., Russkiy yazyk, Moscow. (In Karachay-Balkar and Russian).

Musayev K. M. (1964), Grammatika karaimskogo yazyka. Fonetika i morfologiya, Nauka, Moscow. (In Russian).

Seityagyaev N. (2019), “ ‘Stysla іstorіya’ el’-Khadzh Kurbana yak ymovirne dzherelo perekladenykh cherkes’kykh henealohiy druhoyi polovyny XVIII–XIX st.”, Shìdnij svìt, No. 2, pp. 25–54. (In Ukrainian). DOI: https://doi.org/10.15407/orientw2019.02.025

Seityagyaev N. (2021), “Do pytannya atrybutsiyi rukopysnoho zbirnyka ‘Abu-l-Hazi. Rodovid tyurkiv’ iz zibrannya IR NBUV”, Shìdnij svìt, No. 2, pp. 103–144. (In Ukrainian). DOI: https://doi.org/10.15407/orientw2021.02.103

Sychev N. V. (2008), Kniga dinastiy, AST: Vostok-Zapad, Moscow. (In Russian).

Usmanov M. A. (1972), Tatarskiye istoricheskiye istochniki XVII–XVIII vv., Izdatel’stvo KGU, Kazan. (In Russian).

Shcherbak A. M. (1962), Grammatika starouzbekskogo yazyka, Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR, Moscow and Leningrad. (In Russian).

Alimov R. (2005), Kadir Ali Bek ve Camiü’t-Tevarih’i Üzerine Dil İncelemesi (İmla – Fonetik – Morfoloji – Karşılaştırmalı Metin – Dizin – Sözlük), Doktora Tezi, T. C. İstanbul Üniversitesi. Sosyal Bilimler Enstitüsü, Türk Dili ve Edebiyatı Anabilim Dalı, İstanbul. (In Turkish).

Battal A. (1934), İbnü-Mühennâ Lûgati, (İstanbul nüshasının Türkçe bölüşünün endeksidir), Devlet Matbaası, İstanbul. (In Turkish).

Grönbech K. (1992), Kuman Lehçesi Sözlüğü. Codex Cumanicus’un Türkçe Sözlük Dizini, Transl. by K. Aytaç, Kültür Bakanlışı Yayınları, Ankara. (In Turkish).

Ivanics M. and Usmanov M. A. (2002), Das Buch der Dschingis-Legende (Däftär-i Čingiz-nāmä), I, (Vorwort, Einführung, Transkription, Wörterbuch, Faksimiles), Dept. of Altaic Studies, University of Szeged, Szeged.

Schmidt Jan (2011), A Catalogue of the Turkish Manuscripts in the John Rylands University Library at Manchester, Brıll, Leiden and Boston. https://doi.org/10.1163/ej.9789004186699.i-358

Šejχ Sulejman Efendi’s Čagataj-Osmanisches Wörterbuch. Verkürzie und mit deutscher Übersetzung versehene Ausgabe (1902), Bearbeitet von I. Kúnos, Budapest.

Toparlı R., Vural H. and Karaatlı R. (2007), Kıpçak Türkçesi Sözlüğü, 2. Baskı, Türk Dil Kurumu, Ankara. (In Turkish).

Walsh J. R. (1959), “The Turkish Manuscripts in New College, Edinburgh”, Oriens, Vol. 12, No. 1/2, pp. 171–189. DOI: https://doi.org/10.2307/1580193