УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В ТУРЕЧЧИНІ: ВІД НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ ДО ДІАСПОРИ

Анотація

Попри постійний інтерес істориків до українсько-турецьких відносин у минулому та на сучасному етапі, питання формування та діяльності української діаспори в цій країні досі не стало предметом окремого дослідження. Водночас тема досить актуальна як з погляду розвитку двосторонніх відносин України та Туреччини, зокрема культурної дипломатії, так і в контексті діаспорознавства.
Сучасну українську громаду в Туреччині становлять переважно іммігранти з уже незалежної України, наразі там проживає понад 30–35 тисяч вихідців з України. Це – одна з найчисленніших українських національних меншин у країнах Сходу, а також одна з найкраще організованих.
Метою цієї розвідки є огляд процесу консолідації українців у Туреччині та трансформації української етнічної спільноти в українську діаспору як організовану громаду, що створила розгалужену мережу осередків та центральний координаційний орган, має спільні завдання, забезпечує культурну спадкоємність поколінь, взаємодіє з історичною Батьківщиною, представляє її перед суспільством та владою країни проживання.
До розгляду залучено матеріали українських та турецьких ЗМІ, інтернет-джерела, зокрема сайти та фейсбук-сторінки українських організацій у Туреччині, Посольства України в Турецькій Республіці. Під час підготовки статті було взято спеціальні інтерв’ю в трьох голів українських організацій у Туреччині – очільниці одного з перших та найбільших ук-раїнських осередків у цій країні ГО “Українська родина” Віти Михайлової, лідерки однієї з молодих громад “Чорноморська асоціація українців” Людмили Шимко та засновниці “Українського культурно-мистецького об’єднання” Олесі Мерджан. Це дало змогу на конкретних прикладах простежити особливості створення та діяльності українських культурних і громадських організацій у Туреччині.
У результаті цього дослідження визначено основні етапи та обставини становлення української діаспори в Туреччині, специфіку її діяльності, співпраці українських осередків один з одним, взаємодії з Посольством України та Україною. Авторка доходить висновку, що, зважаючи на особливості української громади в Туреччині, головну роль у її об’єднанні відіграло прагнення зберегти і передати своїм дітям українську мову, культуру, традиції, ознайомити з ними турецьке суспільство. Певним каталізатором інституалізації української діаспори, активізації її громадської діяльності на підтримку України стали події на Батьківщині, пов’язані з Революцією Гідності та російською збройною агресією проти неї. Також важливу роль відіграє всебічне сприяння Посольства України в консолідації української громади та організаційному розвитку. Враховуючи спрямування та сукупність напрямків діяльності українських організацій у Туреччині, можна говорити про українську діаспору як українське культурне лобі в цій країні, один з найважливіших інструментів культурної дипломатії, покликаної популяризувати Україну, формувати її позитивний імідж та зміцнювати двосторонні українсько-турецькі відносини.