Як Віндг’явасін перетворився на Ведав’ясу: вплив Вачаспаті Мішри на йоґу Патаньджалі

Анотація

У цій статті досліджується роль, яку Вачаспаті Мішра – впливовий індійський філософ X століття – відіграв у просуванні та канонізації в Індії йоґи Патаньджалі. Вачаспаті Мішра був ерудитом, відомим в індійській традиції як носій рідкісного титулу сарва-тантра-сватантра (“той, хто володіє всіма системами”). Він написав незалежні трактати та дуже впливові коментарі до майже всіх головних брагманічних філософських традицій. Автор статті стверджує, що різноманітна наукова діяльність Вачаспаті в атмосфері Мітхіли, авторитетного центру брагманського навчання, ефективно сприяла розвитку двох систем – йоґи Патаньджалі та адвайта-веданти, – які тоді були порівняно непримітними. Пропоноване дослідження зосереджене на йозі Патаньджалі.

Вачаспаті написав “Таттва-вайшяраді”, коментар до “Йоґасутра-бгаш’ї”, та ототожнив її автора з Ведав’ясою – міфологічним упорядником Вед і автором “Магабгарати” й пуран. Не випадково Вачаспаті приписав Ведав’ясі також авторство “Брагмасутр”, фундаментального тексту іншої традиції. Автор статті зазначає, що не бачив в історії двох текстів більш ранніх прецедентів такої атрибуції, покликаної підвищити їхній статус в ортодоксальному середовищі. Оскільки “коментар Ведав’яси” став розглядатися як вирішальне канонічне тлумачення філософської школи йоґи і позаяк усі наступні коментарі спираються на “Таттва-вайшяраді” Вачаспаті, коментаторську діяльність Вачаспаті (можливо, разом з інституціональними ініціативами, про які ми нічого не знаємо) можна сприймати як поворотний пункт в історії філософії йоґи, після якого трійця “Йоґа-сутри”, “Бгаш’я” і “Таттва-вайшяраді” дістала в традиції статус майже абсолютного авторитету, тоді як альтернативні лінії тлумачення були приречені на забуття.