ДІЯЛЬНІСТЬ ҐАБРІЄЛА АЙВАЗОВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ СЕРЕДИНИ ХІХ ст.
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Архієпископ Ґабрієл Айвазовський (1812–1880) – вірменіст, сходознавець, історик і педагог, старший брат відомого російського художника-мариніста І.К. Айвазовського – народився у м. Феодосії (Крим) 10 травня 1812 р. в родині дрібного вірменського купця Костянтина (Ґеворка) Айвазовського. Здобувши освіту в католицькій Вірменській конґреґації мхітаристів на острові Св. Лазаря у Венеції, він написав історичні дослідження “Короткий нарис руської історії” (1836), “Історія османської держави” (т. 1, 2; 1841), “Нарис історії Венеційської конґреґації мхітаристів” (1857), а також книги з теології, ряд підручників для вірменських шкіл. 1843 р. він заснував і став першим редактором відомого вірменознавчого часопису “Базмавеп”, який видається ще й досі і є найстарішим академічним журналом у Європі. Саме на сторінках цього часопису вперше вірменською мовою з’явилася стаття К. Кушнеряна про великого українського поета Т. Шевченка. Вийшовши з Конґреґації через незгоду з її керівництвом щодо його ставлення до Вірменської апостольської церкви, 1858 р. за підтримки російського уряду він повернувся до Росії, де в м. Феодосії видавав популярний вірменський журнал “Голуб Масісу”, а також заснував вірменський навчальний заклад “Халібянівське училище”, яке проіснувало 13 років.
У статті аналізується також, яким чином політичні події в Європі та Росії, зокрема Кримська війна 1853–1856 рр., впливали на діяльність Ґ. Айвазовського – видатного вченого-сходознавця, просвітителя й педагога, що зробив значний внесок у розвиток вірменської освіти. На прикладі закриття вірменської школи в м. Феодосії висвітлюються особливості політики царської Росії середини ХІХ ст., спрямованої на обмеження діяльності навчальних закладів неросійських народів.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Вірменська апостольська церква, Венеційська конґреґація мхітаристів, суспільні процеси середини ХІХ ст., Ґабрієл Айвазовський
Амирян Седа. Армяно-украинские литературные связи. Ереван, 1972.
Армянская энциклопедия фонда “Хайазг”. – http://ru.hayazg.info/Армянская_энциклопедия_фонда_«Хайазг»
Архимандрит Гавриил Айвазовский. Заметка о происхождении Новороссийских Армян // Записки Одесского общества истории и древностей. Т. 6. Одесса, 1867.
Делянов, Иван Давыдович // Wikipedia. – http://ru.wikipedia.org
Иван Константинович Айвазовский и его сорокадвухлетняя художественная деятельность. Составлено по его рассказам, воспоминаниям и друг. материалам // Русская старина. Т. 21. Январь–апрель. Санкт-Петербург, 1878.
Караулов Гр. Некролог // Записки Одесского общества истории и древностей. Т. 12. Одесса, 1881.
Микаелян В. Габриел Айвазовский (Айвазян) // Голубь Масиса, 1997, № 12–14.
Налбандян М. Сочинения в 2-х т. Т. 2. Ереван, 1970.
Христианство. Энциклопедический словарь. Москва, 1995.
ЦДІА СРСР. – Центральний історичний архів СРСР, ф. 880, оп. 5, спр. 33.
Arshaluys Araratyan. Zmyurnia, № 429, 1852. (Араратська зоря. Смірна, № 429, 1852).
Gasparian G. Hay bararanagrutyan patmutyun. Yerevan, 1968. (Ґаспарян Ґ. Історія вірменської лексикографії. Єреван, 1968).
Hay spyurkhi hanragitaran. Yerevan, 2003. (Енциклопедія вірменської діаспори. Єреван, 2003).
Hay zhohovurdi patmutyun. Yerevan, 1972. (Історія вірменського народу. Єреван, 1972).
Kharatyan Albert. T. Gabriel Arkepiskopos Ayvazovski, Nshanavor tshemaranakanner, I. Echmiadzin, 2005. (Харатян Альберт. О. Ґабрієл Архієпископ Айвазовський, Видатні семінаристи, І. Ечміадзин, 2005).
Khristonya Hayastan hanragitaran. Yerevan, 2002. (Християнська Вірменія. Енциклопедія. Єреван, 2002).
Masyac Ahavni. Paris, 1856. (Голуб Масісу. Париж, 1856).
Masyac Ahavni. Theodosia, 1861. (Голуб Масісу. Феодосія, 1861).
Mikhaelyan Vardges. Ghrimi haykakan gaghuti patmutyun. Yerevan, 1970. (Мікаелян Вардґес. Історія вірменської колонії в Криму. Єреван, 1970).
Nalbandyan M. Vaveragreri zhohovacu. Yerevan, 1956. (Налбандян М. Збірник документів. Єреван, 1956).
Patmutyun Halibyan usumnarani azgis hayoc. Tpxis, 1880. (Історія вірменського Халібянівського училища. Тифліс, 1880).
REFERENCES
Amiryan Seda (1972), Armyano-ukrainskiye literaturnyye svyazi, Yerevan. (In Russian).
Armyanskaya entsiklopediya fonda “Khay·azg”, available at: http://ru.hayazg.info (In Russian).
Arkhimandrit Gavriil Ayvazovskiy (1867), “Zametka o proiskhozhdenii Novorossiyskikh Armyan”, in Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnostey, Vol. 6, Odessa. (In Russian).
“Delyanov Ivan Davydovich”, in Wikipedia, available at: http://ru.wikipedia.org (In Russian).
“Ivan Konstantinovich Ayvazovskiy i ego sorokadvukhletnyaya khudozhestvennaya deyatel’nost’. Sostavleno po ego rasskazam, vospominaniyam i drug. materialam” (1878), in Russkaya starina, Vol. 21, January–April, Saint Petersburg. (In Russian).
Karaulov Gr. (1881), “Nekrolog”, in Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnostey, Vol. 12, Odessa. (In Russian).
Mikayelyan V. (1997), “Gabriyel Ayvazovskiy (Ayvazyan)”, in Golub’ Masisa, No. 12–14. (In Russian).
Nalbandyan M. (1970), Sochineniya v 2-kh t., Vol. 2, Yerevan. (In Russian).
Khristianstvo. Entsiklopedicheskiy slovar’ (1995), Moscow. (In Russian).
Tsentral’nyy gosudarstvennyy istoricheskiy arkhiv SSSR (TSGIA SRSR), Fund 880, Inventory 5, File 33.
Arshaluys Araratyan (1852), Izmir, No. 429. (In Armenian).
Gasparian G. (1968), Hay bararanagrutyan patmutyun, Yerevan. (In Armenian).
Hay spyurkhi hanragitaran (2003), Yerevan. (In Armenian).
Hay zhohovurdi patmutyun (1972), Yerevan. (In Armenian).
Kharatyan Albert (2005), T. Gabriel Arkepiskopos Ayvazovski, Nshanavor tshemaranakanner, I. Echmiadzin. (In Armenian).
Khristonya Hayastan hanragitaran (2002), Yerevan. (In Armenian).
Masyac Ahavni (1856), Paris. (In Armenian).
Masyac Ahavni (1861), Theodosia. (In Armenian).
Mikhaelyan Vardges (1970), Ghrimi haykakan gaghuti patmutyun, Yerevan. (In Armenian).
Nalbandyan M. (1956), Vaveragreri zhohovacu, Yerevan. (In Armenian).
Patmutyun Halibyan usumnarani azgis hayoc (1880), Tpxis. (In Armenian).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.