Синізація та локалізація даоської космології у філософській структурі каодаїзму на Півдні В’єтнаму

Анотація

Каодаїзм (Đại Đạo Tam Kỳ Phổ Độ), заснований у провінції Тайнінь 1926 року, зазвичай розглядається релігієзнавцями як приклад в’єтнамського синкретизму – локального поєднання конфуціанства, буддизму та даосизму, що склалося в умовах французького колоніального правління. У статті порушується вужче і більш філософське питання. Замість трактування трьох учень як трьох приблизно рівнозначних складників автори виокремлюють даоський компонент і простежують дві різні операції, завдяки яким китайська даоська космологія увійшла до каодаїстської системи, а згодом закріпилася в ній: синізацію – передавання визначеного метафізичного словника (Уцзі, Тайцзі, Інь-Ян, Вісім триграм, П’ять елементів, тріада цзін-ці-шень) з китайської релігійної літератури до в’єтнамських текстів – та локалізацію – подальшу переробку цього словника для розв’язання завдань, під які він спочатку не був створений. На основі порівняльного аналізу двох головних каодаїстських канонічних збірок, “Đại Thừa Chân Giáo” та “Thiên Đạo và Thế Đạo”, у зіставленні з Дао де цзін, Чжуан-цзи та китайськомовними дослідженнями Кун Лінхуна, Сунь Іпіна і Чжань Шичуана, автори доводять, що даоська космологія формує генеративну граматику каодаїстської метафізики, тоді як конфуціанська етика та буддійська сотеріологія посідають місця, визначені саме цією граматикою. Аналіз вписано в ширший теоретичний контекст дослідження релігійного синкретизму та явища східноазійських “товариств спасіння” першої третини ХХ століття, що дає змогу розмежувати загальні та власне в’єтнамські риси каодаїстського синтезу. Автори доходять висновку, що каодаїзм найточніше розуміти не як приховану форму даосизму і не як еклектичне запозичення з нього, а як філософськи цілісну транспозицію даоських космологічних категорій у теїстичну сотеріологію колоніальної доби, якої жодна окрема китайська традиція раніше не створювала.