“Паспашя” Дандіна: вплив санскритської граматичної традиції на санскритську поетику

Анотація

Хоча висновки з цього нарису можуть бути перебільшені, його теза проста: Дандін, автор санскритського трактату з теорії поезії “Кав’я-даршя” (VII ст.), знав граматичну працю Паніні (“Аштадг’яї” (бл. V ст. до н. е.)) і “Магабгаш’ю” (II ст. до н. е.) та коментар до неї Патаньджалі і прагнув у своєму власному аналізі мови концептуально віддзеркалювати й наслідувати санскритську граматичну традицію, водночас відкриваючи новий вимір лінгвістичного аналізу. Простіше кажучи, Паніні й Патаньджалі запропонували модель трактування мови, на яку взорувався Дандін, свідомо модифікуючи її.

Докази цього впливу завжди були під рукою, але щоб їх побачити, потрібно читати різножанрові санскритські твори й робити це з увагою до сформованих у досучасній Південній Азії особливостей освітнього процесу, що значно відрізнявся від нинішнього вузькоспеціалізованого підходу до читання, згідно з яким часто, якщо не завжди, матеріал поділяється на розмежовані предмети: філософію, літературу, лінгвістику, історію тощо. Читаючи паралельно праці з давньоіндійської граматики (vyākaraṇa) та літературної майстерності (alaṃkāra-śāstra), можна розпізнати вплив першої на другу у вступних віршах “Кав’я-дарші”, де є помітним намір автора запозичити та повторити дещо зі вступної (paspaśa) частини (āhnika) “Магабгаш’ї” Патаньджалі. Тому ця публікація дістала назву «“Паспашя” Дандіна: вплив санскритської граматичної традиції на санскритську поетику».