Біографія Павла Ріттера: спроби реконструкції та пошук нових матеріалів

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  О. Д. Огнєва

Анотація

У статті подано короткий опис того, у який спосіб ім’я Павла Григоровича Ріттера поверталось до українського сходознавства, і привертається увага до того факту, що постать П. Г. Ріттера в історії української науки розглядається переважно, що цілком виправдано, у контексті української індології. Він був перший в історії України сходознавець, з ім’ям якого пов’язано перші переклади напряму із санскриту, бенгалі, пракритів на українську мову, без мови-посередниці. Трагічне життя вченого пов’язане з Харковом, Харківським університетом, установами Академії наук України. Проте особисті інтереси Ріттера виходили за межі спеціальності сходознавця, зокрема індолога. Значно менше відомо про його контакти з Харківською громадською бібліотекою, музичним училищем та його діяльність як газетного редактора і кореспондента, який мав власну музичну колонку в газеті. Привертається увага до можливої реконструкції його дитячих та юнацьких інтересів, які заклали основу майбутньої особистості індолога, оскільки на сьогодні відповідних документів не знайдено. Згадане вище має доповнюватися з’ясуванням ріттерівського внеску в музикознавство і журналістику, виявленням його музичних і театральних рецензій, пов’язаних з іменами К. Бальмонта, С. Рахманінова, О. Скрябіна.

Представлена до уваги читача стаття є спробою акцентувати унікальність постаті Павла Ріттера, спираючись на додаткові факти з уже відомих джерел, на потребу пошуків нових матеріалів, які мають не лише розкрити вченого як сходознавця, а й привернути увагу до інших виявів його особистості. До майже незнаних джерел належить епістолярій П. Ріттера; відомо тільки про його листування з московським видавництвом щодо “Megha-dūta” Калідаси. Йдеться про листування П. Ріттера з видавцями, друзями, колегами, чиї листи можуть бути знайдені несподівано. Новими джерелами можна вважати архіви, зокрема родини Білецьких, академіка Олександра Івановича та Андрія Олександровича, його сина і знаного лінгвіста. Важливими постають спогади друзів і знайомих, учнів, особисті архіви колег по роботі, архіви різного роду закладів, зокрема й навчальних – музичного училища, консерваторії, університету, до яких був дотичний Ріттер. Архіви редакцій журналів, енциклопедій, видавництв, наукових установ, з якими він безпосередньо співпрацював або в яких пізніше публікувалися його твори, набувають надзвичайного значення для пошуку нових матеріалів.

Нові джерела мають розширити уявлення про постать Павла Ріттера та його творчу спадщину. Тому що кругла дата –150 років від дня народження, – що минула, є лише початком відліку до наступної пам’ятної дати й означає потребу готуватися до неї вже зараз.

Як цитувати

Огнєва, О. Д. (2023). Біографія Павла Ріттера: спроби реконструкції та пошук нових матеріалів. Східний світ, (3 (120), 5-24. https://doi.org/10.15407/orientw2023.03.005
Переглядів статті: 217 | Завантажень PDF: 194

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова
Посилання