Присвячений Ушнішавіджаї тибетський гімн із Хара-Хото, що зберігається в Британській бібліотеці

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  О. В. Зорін

Анотація

Ця стаття продовжує серію публікацій тибетських текстів, присвячених різним буддійським божествам, виявлених у Хара-Хото в складі великого корпусу текстів періоду Тангутської держави (XI–XIII ст.). Переважну частину цього корпусу в 1909 році було вивезено Петром Козловим у Санкт-Петербург, проте під час своєї експедиції, що тривала з 1913-го до 1915 року, невелику, але важливу колекцію пізніше придбав Аурель Стейн. У колекції Стейна, що зберігається в Британській бібліотеці (Лондон), є єдиний рукописний фоліант (IOL Tib M 143), у якому, очевидно, міститься повний текст із назвою “Gtsug gtor rnam par rgyal ma’i bstod pa byin brlabs can“ (“Гімн до Ушнішавіджаї з благословенням”). Будь-яких інших деталей, включно з іменем автора, у колофоні немає. Це одне з кількох текстових свідчень, що підкреслюють, яку важливу роль у тангутському буддизмі XII і початку XIII ст. відігравав культ богині Ушнішавіджаї – одного з найпопулярніших божеств довголіття. Я б датував рукопис саме цим періодом, оскільки в ньому є деякі елементи старої орфографії.

Цього гімну немає в буддійському каноні Тибету. Можливо, він був створений тибетомовним автором. Це припущення опосередковано підтверджується аналізом асонансів, алітерацій, а іноді навіть рим у тексті, що виявляє високий рівень поетичної майстерності. Від перекладача важко очікувати такої витонченості, хоча не можна виключати можливості створення настільки ж майстерного перекладу. Текст складається з восьми строф хвали та двох строф молитви; остання, очевидно, у назві згадується як “благословення”. Частина з прославлянням переходить від опису божественної природи, чеснот і головних іконографічних рис Ушнішавіджаї до її духовної та сотеріологічної ролей. Іконографічна частина не дуже детальна, у ній бракує атрибутів, які богиня тримає у восьми руках, не зауважені кольори її трьох облич. Однак у своїй статті я наводжу ці подробиці для більш повної картини.

Текст рукопису опубліковано у вигляді точної транслітерації, у якій я намагався вирішити кілька проблем із незрозумілими місцями, зокрема – реконструюючи лакуни, спричинені дірками у фоліанті. Вважаю, що, за винятком одного чи двох випадків, я зміг дійти до правдоподібної версії. Також надається повний англійський переклад тексту.

Хоча гімн не містить жодної експліцитної історичної інформації про культ Ушнішавіджаї серед тангутів, ця публікація може стати в пригоді дослідникам тангутського буддизму. Можливо, серед фрагментів Хара-Хото їм вдасться ідентифікувати його тангутську чи китайську версію.

Як цитувати

Зорін , О. В. (2024). Присвячений Ушнішавіджаї тибетський гімн із Хара-Хото, що зберігається в Британській бібліотеці. Східний світ, (3 (124), 59-68. https://doi.org/10.15407/orientw2024.03.059
Переглядів статті: 49 | Завантажень PDF: 19

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова

буддійські гімни; рукописи Хара-Хото; тангутський буддизм; тибетська поезія; тибетський буддизм; Ушнішавіджая

Посилання

“IOL Tib M 143”, in International Dunhuang Programme, available at: https://idp.bl.uk/collection/17CC4FA46FD44AF8B2BE9F7DE6F5CAE2/ (accessed June 26, 2024).

Linrothe R. (1998), “Xia Renzong and the Patronage of Tangut Buddhist Art: The Stūpa and Ushnīshavijayā Cult”, Journal of Sung-Yuan Studies (宋遼金元), No. 28, pp. 91–121.

Lundysheva O. and Turanskaya A. (2017), “Ksilograficheskoye izdaniye Uṣṇīṣavijayā dhāraṇī iz Khara-Khoto i ego mesto v buddiyskoy traditsii”, Pis’mennyye pamyatniki Vostoka, Vol. 14, No. 2 (Issue 29), pp. 47–66. (In Russian).

Ogneva E. D. (1975), “ ‘Zashchitnyy krug’ iz Khara-Khoto”, in Kul’tura i iskusstvo Indii i stran Dal’nego Vostoka, Avrora, Leningrad, pp. 61–69. (In Russian).

Sbornik izobrazheniy 300 burkhanov (1903), Edited with notes by S. F. Oldenbourg, Pt. 1: Drawings and the index, Saint Petersburg, (Bibliotheca Buddhica, V). (In Russian).

Sizova A. (2024), “Tibetan Translation of the Uṣṇīṣavijayādhāraṇīsūtra Produced in the Tangut Empire”, BuddhistRoad Paper. (Forthcoming).

Takeuchi T. and Iuchi M. (2016), Tibetan Texts from Khara-Khoto in the Stein Collection of the British Library, The Toyo Bunko, Tokyo.

“ ‘The Uṣṇīṣavijayā Dhāraṇī with Its Ritual Manual’, translated into English by Catherine Dalton”, in Translating the Words of the Buddha, available at: https://read.84000.co/translation/toh596.html#introduction (accessed June 26, 2024).

Watt J., “Three Long-life Deities”, in Himalayan Art Resources, available at: https://www.himalayanart.org/search/set.cfm?setID=1145 (accessed June 26, 2024).

Willson M. and Brauen M. (eds) (2000), Deities of Tibetan Buddhism: The Zürich Paintings of the “Icons Worthwhile to See (Bris sku mthong ba don ldan)”, Wisdom Publications, Boston.