Східний світ

Образ кримськотатарських жінок у подорожніх записках російських і європейських мандрівників кінця XVIII–ХІХ ст.

О. Л. Іванюк — пт, 29 бер 2024 09:26:20 +0200

У статті розглядається коло питань, пов’язаних зі сприйняттям кримськотатарських жінок російськими та європейськими мандрівниками кінця XVIII–XIX ст. Основою для наукової розвідки стали тревелоги, які містили описи Кримського півострова зазначеної доби. Їхніми особливостями є суб’єктивний характер описів, брак чіткої структури та нерівномірність викладу матеріалу, фрагментарність відомостей про проблему. У процесі дослідження визначено, що життя кримськотатарських жінок не було предметом окремого розгляду. Переважно воно сприймалося як екзотичний елемент подорожі, щось раніше невідоме і небачене. Зазвичай увагу подорожніх привертали традиційний стрій, зовнішність, макіяж і прикраси. Водночас мандрівники висвітлювали й окремі аспекти повсякденного життя кримськотатарських жінок, зокрема весільні й шлюбні традиції, рівень освіти, релігійні обмеження тощо. Особливе місце посідав опис окремого жіночого простору. У процесі дослідження з’ясовано, що, оскільки переважна більшість мандрівників були чоловіками, їхній погляд на кримськотатарську жінку та її місце в суспільстві має специфічний характер. Також різняться між собою описи, створені росіянами та європейцями. Іноземців цікавили культурологічний та цивілізаційний складники, росіяни ж, аналізуючи світ кримськотатарських жінок, ретранслювали власний досвід і світобачення. Значний вплив на частину тревелогів мали ідеологеми, які в певний час сформувала імперія, розлюднюючи татар і створюючи образ ворога.

Повстання азербайджанського народу проти радянської окупації (1920–1921)

А. Е. Назарлі — пт, 29 бер 2024 10:41:46 +0200

У статті комплексно висвітлюються та аналізуються антирадянські повстання в Азербайджані в окупаційний період (із квітня 1920-го до лютого 1921 р.), які спалахували в багатьох регіонах країни. З перших днів радянської окупації у створеній більшовиками Азербайджанській Радянській Соціалістичній Республіці встановився диктаторський режим, стали проводитися репресії проти корінного азербайджанського населення, особливо військових, духовенства, інтелігенції. Було ліквідовано національну армію Азербайджанської Демократичної Республіки (АДР). Унаслідок таких дій радянської влади в кількох регіонах республіки здійнялися повстання проти окупації, особливо масовими були Гянджинське і Гарабаське. Всі повстання 1920–1921 років мали антирадянський характер. Повстанці вимагали відновити колишній уряд, припинити переслідування азербайджанців і звільнити територію Азербайджану від безчинств російської армії та більшовиків. Очолили повстання переважно офіцери армії АДР і турецькі офіцери, які прийшли на допомогу азербайджанцям, а також представники духовенства та колишні державні діячі. Однак єдиного координаційного центру з керування повстаннями не було. До того ж сили місцевих загонів і Червоної армії були нерівними. XI Червона армія жорстоко придушувала ці повстання і проводила каральні заходи. У статті розкрито діяльність Особливого відділу XI Червоної армії та місцевих радянських каральних органів з ліквідації руху опору азербайджанського народу. Повстанці були покарані як бандити і контрреволюціонери, а тих, хто придушував повстанський рух, протягом сімдесяти років представляли азербайджанському народу як його визволителів і захисників.

Спроба відкриття віцеконсульства Японії у Львові, 1938–1939 рр.

С. С. Павленко — пт, 29 бер 2024 11:45:34 +0200

Стаття присвячена малодослідженому питанню відкриття віцеконсульства Японії у Львові, яке висвітлюється завдяки залученню насамперед документів Дипломатичного архіву МЗС Японії. Процес двостороннього обговорення організації цієї інституції розпочався в 1938 р. Інтерес Японії до відкриття нової інституції був мотивований потребою налагодження системного вивчення ситуації на європейських теренах Радянського Союзу. У березні 1938 р. між Японією та Польщею було досягнуто ключових домовленостей щодо створення львівської інституції та отримано дозвіл від варшавського уряду на відкриття віцеконсульства у Львові. Суттєвою розбіжністю в позиціях сторін, як показано в нашій роботі, було прагнення японської сторони призначити головою інституції чинного співробітника посольства у Польщі. Це було прецедентом для міжнародного права. Польська сторона узгодила створення звичайного віцеконсульства. Наприкінці 1938 р. було визначено, що віцеконсулом у Львові мав стати Ґото Ясуцугу, який на той час дістав також призначення на посаду перекладача при посольстві у Варшаві. Наказ про затвердження Ґото Ясуцугу японським віцеконсулом від імені імператора був підписаний лише в серпні 1939 р. Польська сторона остаточно не встигла схвалити його призначення, оскільки виникли додаткові питання щодо уточнення меж консульського округу. Отже, як показано в цій роботі, процес організації віцеконсульства Японії у Львові не був завершений. Водночас, не маючи офіційного статусу, підтвердженого польською стороною, у квітні 1939 р. Ґото Ясуцугу складає звіт щодо ситуації в західноукраїнському регіоні, де підписується як віцеконсул у Львові. Також визначено, що приміщенням інституції у Львові мала стати будівля за адресою вул. Лозинського, 5.

Сотічне датування єгипетського Давнього царства

О. В. Пучков — сб, 30 бер 2024 18:31:21 +0200

Сотічна хронологія Давнього царства ще не була надійно встановлена через невелику кількість відповідних дат цього періоду. Аналіз дат Давнього царства, пов’язаних із сезонними подіями (свята wAgj, експедиційна діяльність, цикли Нілу), показує, що сезонна активність була зміщена приблизно на півтора місяця раніше, ніж можна було б очікувати, зважаючи на фактичні пори року. Це спостереження свідчить про те, що в загальноприйнятих хронологічних реконструкціях вік Давнього царства є недооціненим приблизно на два століття. Порівняння дат експедицій до Ваді Хаммамат за часів Давнього та Середнього царств приводить до висновку, що розбіжність обумовлена неправильними припущеннями щодо тривалості Першого перехідного періоду. Цей висновок узгоджується з результатами масштабного проєкту радіовуглецевого датування Г. Бонані та ін., який виявив значну аномалію у віці більшості зразків Давнього царства, тоді як для Середнього царства результати добре збіглися з очікуваннями. Значне збільшення тривалості Першого перехідного періоду потребує нового погляду на цю епоху, яка традиційно вважається періодом боротьби за владу між двома царськими династіями та швидкої заміни на престолі одного Гераклеополіта іншим.

Від аскетів до фанатиків: про використання грецьких джерел для доказу існування кастової системи в Давній Індії

Д. Джалкі — нд, 31 бер 2024 21:15:27 +0300

Давньогрецькі письменники протягом кількох століть писали про “індійських філософів”, яких називали також ґімнософістами (γυμνοσοφισταί “голі мудреці”) та брагманами. Вчені, що сьогодні вивчають Індію, стверджують, що ті мислителі були брагманами та іншими індійськими аскетами. Вони також кажуть, що присвячені Індії грецькі праці й описи цих філософів та пов’язаного з ними соціального контексту свідчать про існування кастової системи, про її характеристики та функціонування. Однак при вивченні грецьких текстів, хоч би й у перекладі XIX ст., виникають сумніви щодо цього твердження. Давні вчені не казали про кастову систему, знайому сьогоднішній мейнстрімній соціології. Якщо так, то як і коли з’явилася думка про те, що греки обговорювали індійську кастову систему? Щоб дістати відповідь, нам потрібно звернутися до того, як протягом тисячоліття брагмани змальовувалися в європейських працях. Тут можна знайти чимало цікавого. Приблизно до XVI ст. сучасні брагмани вважалися нащадками стародавніх ґімнософістів. Однак потім під впливом антиклерикальних поглядів християнської Реформації європейці почали розрізняти давніх і сучасних брагманів. Перших вихваляли за їхній аскетизм, а других засуджували як аморальних фанатиків. Коли в XVII ст. з’явився наратив про виродження індуїзму й індійської цивілізації, вчені почали шукати коріння цього виродження в давньому минулому Індії. Однак через брак уніфікованого домінантного опису такої кастової системи, яку ми знаємо сьогодні, не було простежено жодного зв’язку між грецькими описами Індії та індійською системою каст. Коли у XVIII–XIX ст. викристалізувалося уявлення про кастову систему й був відкритий буддизм, учені стали приписувати свідчення про існування кастової системи давнім грекам.

“Орієнтальний” Август Людвіг Шльоцер: подорож на Схід, що не відбулася

Г. В. Папакін — нд, 31 бер 2024 21:15:54 +0300

Розкрито форми зацікавлення Сходом відомого історика, політолога, джерелознавця доби Просвітництва Августа Людвіга Шльоцера, якого називали “німецьким Вольтером”. Зі студентської лави в Геттінгенському університеті він готувався до тривалої подорожі Близьким Сходом, Персією, Індією. Вона мала здійснитися в 1760-х роках, задля чого амбітний юнак вивчав східні мови, звичаї та історію багатьох азійських країн. Але таким планам не судилося здійснитися через запрошення до столиці Російської імперії. Тут Шльоцер, не полишаючи юнацької мрії, занурився у світ руських літописів, став відомим спеціалістом у цій галузі, а от здійснити подорож на Схід йому не дали. Під час перебування в Санкт-Петербурзі, а згодом працюючи в Геттінгені, науковець був дотичний до різних проблем синології, османістики, монголознавства, публікував праці з такої тематики. Це були дослідження із всесвітньої історії, східного джерелознавства, лінгвістики тощо. Він розглядав історію Сходу як значну частину всесвітньої історії, що віддзеркалилося в його німецьких публікаціях. Сходознавчі зацікавлення, попри те що не реалізувалися шляхом мандрівки, стали вагомою частиною наукового доробку відомого вченого. Можна стверджувати, що орієнтальні зацікавлення повністю вписувалися у формат його діяльності як “посередника світу”.

Релевантність та еволюція Таґоріани в Україні – основні напрямки

М. Гош — нд, 31 бер 2024 21:26:10 +0300

У цій статті на основі нових, донині не введених у науковий обіг матеріалів зроблено першу спробу систематизувати столітню традицію української Таґоріани – процес рецепції Рабіндраната Таґора, який досі не здійснювався в Україні через історичні причини. Здійснено періодизацію Таґоріани – на шість історичних періодів, від 1913 року до сьогодні. Також подається тлумачення концепції Таґоріани; пояснюється, чому саме цей термін варто використати для дослідження основних траєкторій, що ґрунтуються на філософських дослідженнях, охоплюють переклади, інтерпретації та дослідження текстів Таґора, його творів з аудіовізуальних та сценічних мистецтв, а також їхнє естетичне сприйняття через власні твори українських авторів і митців. Згадана вище періодизація розкриває герменевтичну еволюцію української Таґоріани з певною відмінністю: до 1930-х років, на відміну від країн Заходу, рецепції Таґора в Україні не притаманний “орієнталізм” (за концепцією Едуарда Саїда). Українці позитивно сприйняли мудрість Таґора, його незахідні підходи до імперськості, глибоку прихильність до гармонії між природою та людиною, до потреби широкого доступу до освіти для всіх. Пізніше, зі зміцненням радянської влади, спостерігається державний контроль над Таґоріаною. Візит Таґора до Москви був ретельно спланований та зрежисований радянською владою в 1930 році з метою здобуття міжнародного визнання і позиціонування радянської Росії як держави, що солідаризується з колоніальним народом та виступає проти імперіалізму. Проте до 1955 року творів Таґора не друкували в СРСР, бо в них були думки вільного світу та дух свободи особистості.

Протягом наступних десятиліть, з одного боку, здійснювався терор проти українських інтелектуалів, які відіграли чималу роль у рецепції Таґора, а саме проти Павла Ріттера, Юхима Михайліва, Юрія Сірого, Євгена Плужника, Михайла Івченка та багатьох інших; з іншого боку, тоталітарна влада вміло використала постать Таґора як “антиімперіалістичного” та “антиколоніального” діяча, у радянському антизахідному розумінні цих термінів. І хоч згодом “відлига” 1960-х, а потім “перебудова” 1980-х років і привели до певної вільної атмосфери, коли твори деяких поетів і перекладачів опинилися в центрі уваги, проте ті твори Таґора, що були цензуровані та заборонені радянською владою, і далі поширювалися підпільно серед дисидентів. Зрештою, незалежність України дала ширший спектр та можливості для рецепції Таґора. Таґоріана має перетворитися з державного агентства з політичним порядком денним на вільний простір індивідуальної творчої свободи та ініціатив. Аналіз тенденцій попередніх років спадщини Таґоріани доводить, що після російської агресії проти України у 2022 році подальша рецепція Таґора створює ще одну перспективу – це усвідомлення можливості постколоніального літературного діалогу Індії з Україною на основі рівності культур, які пройшли через досвід колоніалізму. Це також стосується діалогу України з країнами Глобального Півдня.

Вплив реконфігурації близькосхідної підсистеми на міжнародні відносини (безпековий аспект)

О. А. Коппель, О. С. Пархомчук — нд, 31 бер 2024 21:57:19 +0300

Узагальнено головні характеристики часової та просторової динаміки близькосхідної регіональної підсистеми, основні напрями та тенденції її розвитку. Визначено особливості коеволюції глобальних та близькосхідних регіональних трендів. Використання системного підходу дало авторам змогу довести, що еволюція міжнародної системи після завершення біполярного протистояння вивільнила системоутворювальний потенціал регіонального рівня міжнародних відносин, який зміцнюється як самостійний, самодостатній в усіх процесах, пов’язаних із глобальною сегментацією та розвитком регіональної взаємодії.

Аргументовано, що системні характеристики близькосхідної регіональної системи справляють вплив на систему глобальну, де відбувається трискладова трансформація: Вестфальської державоцентричної світополітичної моделі, сучасної міжнародної системи і політичних систем окремих країн світу. Процеси, що відбуваються на регіональному рівні, впливають на формування структури майбутнього світоустрою, контурів нового світового порядку. Ісламська альтернативна дуальна модель світового порядку, яка заперечує Вестфальський державоцентричний світовий порядок, передбачає власні принципи його побудови.

На Близькому Сході відбувається ревізія базових засад Вестфальської державоцентричної моделі світу, ставиться під сумнів територіальне врегулювання Близького Сходу, встановлене після Першої світової війни. Виявами детериторизації стають “розмивання” державного суверенітету, перегляд кордонів, розпад державності. Вияви транснаціоналізації – “війни нового покоління” і формування квазідержавних утворень. Демократизації Близького Сходу властиві радше деструктивні характеристики та наслідки. Арабська весна призвела до послаблення традиційних центрів сили, до появи двохосьової структури регіональної системи – сунітської “дуги поміркованості” та ірано-шиїтської осі. Особливого значення набуває внутрішньоісламський геополітичний та ідеологічний конфлікт, який з регіонального переходить на глобальний рівень. Старий порядок у регіоні зникає, а стадія переходу до нового ще триває та характеризується невизначеністю, посиленням ролі політичного ісламу та новою геополітичною роллю ісламського фундаменталізму, необмеженим транзитом ідей ісламізму, постійними внутрішньодержавними, міждержавними та транснаціональними конфліктами, посиленням загрози з боку недержавних акторів. Прогнозується подальше зростання нестабільності, можливі переділ наявних міждержавних кордонів та поява квазідержав, які спираються на етнічні та етноконфесійні сили і підтримуються впливовими геополітичними центрами сили.

“Дерева без плодів”: соціальний конструкт безпліддя, соціальна стигма та дії, скеровані на відновлення фертильності в сільських регіонах Бангладеш

М. Сайфул Іслам, З. Шармін — пн, 01 кві 2024 07:01:26 +0300

Крім того, що безпліддя є медичною проблемою, воно також має значні соціально-культурні наслідки. У пропонованій статті досліджуються соціальні страждання безплідних жінок, їхні дії, скеровані на відновлення фертильності, та стратегії подолання щоденної соціальної дискримінації і стигматизації, спричинених безпліддям. Це дослідження проводилося на основі етнографічних прикладів і якісних методів у трьох селах районів Джессор і Саткхіра на південному заході Бангладеш. Результати дослідження свідчать, що безплідні жінки потерпають від різноманітних соціальних страждань, поміж яких ізоляція, самотність, страх розлучення, стигма, домашнє насильство тощо. Багатьом безплідним жінкам доводиться жити разом з іншою дружиною (shotin) свого чоловіка, і цим іноді ще більше ускладнюється їхнє життя. Повсякденність стає нестерпною, коли родичі їхнього чоловіка та сусіди психологічно й фізично знущаються з них. У суспільстві безпліддя стає об’єктом пліток, і жінки без дітей стереотипно ідентифікуються як безплідні (bajha), “закайдовані” (haatkhuri) і зловісні. У контексті пояснення безпліддя соціальний конструкт “доля” (kopal) видається неминучим. Дії жінок, скеровані на відновлення фертильності, здебільшого продиктовані доступними їм варіантами, як-от вельми поширене звернення до аюрведичних засобів (kabiraji), гомеопатії і знахарок. Однак, користуючись своєю свободою волі, вони власними зусиллями, а також за підтримки членів батьківської сім’ї намагаються протидіяти стигматизації і навішуванню на них стереотипних ярликів.

Повернення до основ: побудова політичної кар’єри та інтелектуальний розвиток Нє Бао (1487–1548)

Дж. Л. Ісраель — пн, 01 кві 2024 08:04:03 +0300

Нє Бао 聶豹 (1487–1563) – неоконфуціанський філософ і вчений чиновник, що жив у XVI столітті в Китаї за династії Мін. Хуан Цзунсі 黃宗羲 у своїй праці “Мін жу сюе ань” 明儒學案 (“Дослідження конфуціанців династії Мін”) зарахував його до групи Цзянсі 江右 послідовників Вана Янміна. Нє Бао 1526 року познайомився із впливовим за династії Мін засновником школи філософської думки й надихнувся його вченням про вроджене знання (лянчжи 良知). Однак від інших послідовників Нє Бао відрізнявся своїм квієтистським підходом до усвідомлення та поширення цих знань. Розвиваючи свої ідеї протягом двох десятиліть, Нє Бао, маючи на державній службі найвищий іспитовий ступінь, також обіймав низку вагомих офіційних посад і зажив доброї репутації за свою ефективність і прямоту. Однак він мимоволі став жертвою фракційної боротьби при дворі Мін, і 1548 року його ув’язнили.

Мета цієї статті – подати нарис політичної кар’єри та інтелектуального розвитку Нє Бао з ранніх років до ув’язнення, а також переклад важливих уривків, що стосуються його кар’єри та розвитку. До моменту ув’язнення Нє Бао сформулював основні елементи своєї філософії повернення до основ (під чим він мав на увазі безгоміння) і досягнення зосередженості, а водночас і свою унікальну інтерпретацію центрального принципу свого вчителя.

Альтюссерівський структуралізм у китайському марксистському філософському дискурсі

В. О. Кіктенко — пн, 01 кві 2024 14:21:41 +0300

У статті досліджено рецепцію та інтерпретацію китайськими вченими філософії Луї Альтюссера. Насамперед показано особливості історичного і філософського контексту знайомства з ідеями Альтюссера в Китаї (кінець 1970-х – 2000-ні роки) та формування відповідних альтюссеріанських досліджень. Детально проаналізовано наукові праці китайських філософів-марксистів, у яких було здійснено введення і коментування основних положень теорії Альтюссера; визначення взаємозв’язків між альтюссерівською теорією і структуралізмом, філософією та наукою; вивчення поглядів Альтюссера на історію, діалектику, гуманізм. Підкреслено, що введення до китайського наукового дискурсу таких ідей Альтюссера, як “епістемологічний розрив”, “симптомне читання”, “наддетермінізм”, “алеаторний матеріалізм”, “теоретичний антигуманізм”, “антиекономізм”, “антиісторизм”, “співвідношення теорії та практики”, було здійснено в працях Лі Цін’ї, Сюя Чунвеня, Сюя Беня, Вана Цзе, Чжана Їбіна, Ху Дапіна, Пана Сяоміна, Цзіня Яомея, Чжана Юйцзі, Лі Шилі, Паня Чжисіня, Чжена Їши, Вана Юйченя, Лю Юйланя. Вивчено неоднозначне ставлення до методології структуралістського марксизму Альтюссера з боку Ду Женьчжи, Вана Фенцая, Чжоу Ї, Чжана Цзіньпена, Чжана Веньсі, Лі Шуле. Значну увагу приділено критиці теорії ідеології Альтюссера, яка викликала неабиякий інтерес у китайських учених (Юй Уцзінь, Мен Денʼїн, Чжу Сяохуей, Ван Сінфу, Їн Веньцзо, Лю Юйлань, Лінь Цін, Ван Чуньмін). На прикладах методу “симптомного читання” та концепції “епістемологічного розриву” проаналізовано критичне сприйняття головних теоретичних положень філософії Альтюссера в роботах Хуана Цзіфена, Чжана Їбіна, Сюя Чунвеня, У Мена, Вана Шичжуна, Лю Баоміня. Різнобічні підходи щодо суперечливого розуміння Альтюссером “множинності” представлені в дослідженнях Чжена Їши, Дуаня Чжунцяо, Яна Хайфена, Лю Хуаюя. Дослідження пізньої філософської думки Альтюссера, що насамперед стосується поняття “алеаторний матеріалізм”, представлено на прикладах праць Ліна Сіня, Лі Цзіньхуея, Ґо Хуа. У висновках зазначено, що китайські філософи-марксисти більше зосереджені на вивченні філософських ідей Альтюссера, ніж на його політичних та економічних концептах. Також вказано, що одні китайські філософи-марксисти творчо сприймають марксистський структуралізм Альтюссера, а інші критично ставляться до нього та віддають перевагу класичному марксизму.

Культура наукової роботи: філософія і досвід Республіки Корея

О. Н. Кубальський, М. І. Бойченко — пн, 01 кві 2024 15:00:02 +0300

Сучасна корейська культура наукової роботи формувалася щонайменше останні півтора століття – від початку процесів модернізації в цій країні. Вона зумовлена особливостями розвитку економіки в Республіці Корея, а також її національними традиціями. Корейські науковці висувають модель двох культур для пояснення публічного розуміння науки, однак цю модель можна застосувати також і для розуміння корейської культури наукової роботи. Філософія самостриманості і відданності національним інтересам породила ефект, коли в корейському суспільстві загалом і в корейській науці зокрема досягають гармонії в окремих питаннях там, де в західній науці тривають конфлікти і непорозуміння. Зокрема, в економічній, політичній і культурній площині послідовно простежується поєднання елементів порядку лімітованого доступу та порядку відкритого доступу, які Дуглас Норт та співавтори концептуалізували як несумісні. Розвинена культура критичного мислення не перероджується в необмежений скептицизм щодо науки завдяки довірі до науки як основного джерела прискорення національної модернізації і зростання суспільного добробуту. Сувора виконавська дисципліна на роботі, зумовлена традиціями тисячолітнього протистояння зовнішній агресії та порівняно недавнім напівмілітарним правлінням третього президента Республіки Корея генерала Пак Чон Хі, не переростає в надмірний авторитаризм в економіці завдяки розвиненій загальній демократичній культурі в Республіці Корея та зменшенню панівного впливу чеболів в економіці. Втім, навіть сучасна молодіжна культура Кей-поп має деякі ознаки корпоративної культури чеболів з її граничною ангажованістю спільними цінностями. Культурний розрив між поколіннями, який є неминучим під час прискореної соціальної модернізації, не переростає в перманентні політичні революції, оскільки його пом’якшує вплив релігій та національних традицій.

Бін Сінь. Псалми / переклад з китайської, вступна стаття та коментарі Н. О. Черниш

Н. О. Черниш; Бін Сінь — пн, 01 кві 2024 20:52:51 +0300

Бін Сінь (справжнє ім’я Се Ваньїн (谢婉莹)) – відома китайська прозаїкиня і поетка ХХ століття. Її життя (1900–1999) охопило ціле століття, тому її називають “людина-епоха” (世纪老人). Вона написала чимало творів, зробила чимало перекладів, започаткувала дитячу літературу в Китаї та віднайшла новий оригінальний стиль у поезії та прозі. Тематика її творів виходить за межі традиційних тем китайської поезії. Їй було лише 21 рік, коли вона написала серію віршів на християнські теми, об’єднаних у поетичний цикл “Псалми” (圣诗). Ці вірші сьогодні сприймаються не просто як глибоке прочитання Святого Писання, а – через звернення молодої людини до Бога, до Всесвіту, до людей, до себе – як проголошення свого творчого кредо, яке пізніше буде виражено просто і влучно: “якщо є любов – усе буде” (有了爱就有了一切). Поетичний цикл “Псалми” має значення не тільки для розуміння творчості Бін Сінь, а й для розуміння впливу текстів Біблії на китайську літературу початку ХХ століття. З творчості Бін Сінь починається новий етап для китайського поетичного натхнення в розвитку філософської думки щодо природи, буття та людини. Нова поезія живиться не лише традиційними даоськими та буддійськими темами, тепер додається християнський погляд на Всесвіт. На початку ХХ століття здавалося, що мова християнських текстів може допомогти в пошуках нової художньої мови байхуа, ці тенденції були особливо яскраво виражені після Руху 4 травня 1919 року, про що писав у різних статтях брат Лу Сюня письменник Чжоу Цзожень, який готувався перекладати Євангеліє. У цьому контексті важливість вивчення творчості Бін Сінь набуває нового значення. До нашої публікації додано ще два вірші Бін Сінь із назвою “Вечірня молитва” (晚祷, 1922), які були опубліковані авторкою роком пізніше після виходу її “Псалмів”.

Вірші “Кашмірської рецензії” “Бгаґавадґіти” / переклад із санскриту, вступна стаття та коментарі Д. В. Бурби

Д. В. Бурба — пн, 01 кві 2024 21:01:37 +0300

У 20-х роках минулого століття німецький індолог Ф. О. Шрадер зауважив, що в деяких середньовічних коментарях до “Бгаґавадґіти”, автори яких походили з Кашміру, вірші відрізняються від її “канонічного” варіанта, базованого на тексті з коментаря Шянкари. Припустивши, що в Кашмірі побутувала якась особлива “рецензія” цієї книги, і знайшовши згодом неповний берестяний рукопис (письмом шярада) “Кашмірської рецензії”, він на основі цього рукопису, доповненого іншими джерелами, реконструював і видав (1930 року) «Кашмірську рецензію “Бгаґавадґіти”».

Обсяг “Кашмірської рецензії” дещо перевищує 700 віршів “канонічного” варіанта “Бгаґавадґіти”. Також чимало віршів у двох варіантах тексту мають певні відмінності (що, однак, зазвичай не призводить до кардинальної зміни сенсу).

У цій публікації вперше пропонується український переклад “додаткових” віршів “Кашмірської рецензії” “Бгаґавадґіти” (яких немає у критичному виданні цієї пам’ятки). Вступна стаття знайомить з історією “Кашмірської рецензії” і полемікою щодо неї. Зокрема, наведено аргументи опонентів Ф. О. Шрадера, який, покликаючись на твердження деяких рукописів “Магабгарати” про нібито наявність у “Бгаґавадґіті” 745 віршів, вважав опублікований ним текст давнішим за “канонічний” варіант. У примітках проведено паралелі між “додатковими” віршами й класичним текстом, а також пояснено деякі терміни й реалії.

Дослідження блага. Частина ІІ, глави 4–7 / переклад з японської, вступна стаття та коментарі С. В. Капранова

С. В. Капранов; К. Нісіда — пн, 01 кві 2024 21:14:30 +0300

У цій публікації представлено український переклад глав 4–7 другої частини праці “Дзен-но кенкю” (“Дослідження блага”) Нісіди Кітаро – визначного японського філософа ХХ ст., основоположника сучасної японської філософії. У цих главах Нісіда продовжує аналізувати поняття реальності з огляду на поняття чистого досвіду, яке було впроваджене й докладно роз’яснене в першій частині праці. Четверта глава називається “Істинна реальність завжди має однакову форму”. У ній Нісіда розглядає, у який спосіб з єдиної реальності, у якій немає протиставлення суб’єкта та об’єкта, у якій нероздільні знання, почуття і воля, постає розмаїття емпіричного світу. Він доводить, що це відбувається в такій формі: невиявлене єдине само собою розділяється і в такий спосіб розгортається, поки не досягне довершеності. П’ята глава називається “Фундаментальна форма істинної реальності”. У ній автор виходить з думки, що якщо всі речі виникають шляхом протиставлення одна одній, то в основі цього має лежати “певний об’єднувальний чинник”, той самий як в основі нашого мислення, так і в основі феноменів космосу. За Нісідою, “фундаментальна форма реальності така, що реальність єдина і водночас множинна, реальностей багато і водночас вони єдині”. Крім того, реальність неодмінно повинна мати системний і динамічний характер. Шоста глава називається “Єдина реальність”. У ній Нісіда з’ясовує, на чому ґрунтується єдність різних феноменів. Він, зокрема, стверджує, що час – лише “форма, яка впорядковує зміст нашого досвіду”, а отже, “в основі свідомості лежить деяка незмінна сутність, трансцендентна щодо часу”. Філософ вважає також, що в космосі існує незмінний принцип, завдяки якому виникає все суще. Він не підвладний ані матерії, ані духу. Сьома глава називається “Розділення й розгортання реальності”. Тут Нісіда шукає відповідь на питання, у який спосіб єдина реальність породжує різноманітні протилежності – суб’єкт та об’єкт, духовне та матеріальне, активне та пасивне, свідоме та несвідоме, феномен та ноумен.

Нові підходи до дослідження “орієнталістської парадигми” в історії філософії

Р. Х. Халіков — пн, 01 кві 2024 21:38:18 +0300

Стаття являє собою рецензію на колективну монографію «“Орієнталістська парадигма” у дослідженні східних філософій. ХІХ – перша половина ХХ ст.», що була опублікована у 2023 році та містить напрацювання шести авторів – істориків східної філософії. У монографії автори звертаються до популярного в західній науці концепту “орієнталізм”, знайомлячи українського читача з відповідною парадигмою на прикладі як спадщини окремих авторів (Ф. Ніцше, М. Бубер), так і цілих течій у західному сходознавстві. Водночас монографія має не лише описову цінність, а й містить оригінальні розвідки авторів. Рецензія розкриває як автори фактично створюють поле для подальшої рефлексії стосовно орієнталістської парадигми.