Східний світ

Китайські таємні братства в Україні в 1920–1930-х рр.

А. І. Кістол — нд, 06 лип 2025 21:00:30 +0200

У статті досліджено питання виникнення та діяльності таємних організацій у середовищі китайської діаспори на території України в 1920–1930-х рр. – у період найпомітнішої присутності китайців в українському соціумі. Розглянуто коріння феномену побратимських організацій у китайській культурі та їхню трансформацію під час поширення за межі Китаю у XVIII–XX століттях. Проаналізовано спільні риси таких організацій у Китаї та Україні, зокрема їхню структуру, функції та вплив на місцеві громади. У роботі представлено архівні джерела, зокрема кримінальні справи НКВС, які документують діяльність китайців, засуджених у 1935 році на території України. Встановлено існування мережі китайських злочинних угруповань із центром у Харкові, яка займалася наркоторгівлею, організацією опіумних притонів, грабунками та вбивствами на території України та СРСР. За своєю формою та структурою ця організація була подібна до таємних товариств, що існували в Китаї та виникали серед діаспор в інших країнах. Члени цієї організації доводилися один одному побратимами та були поєднані особливим традиційним ритуалом. Оскільки основні відомості про ці угруповання базуються на матеріалах слідчих органів, у статті запропоновано критичний підхід до аналізу архівних документів, що дає змогу відокремити фактичні дані від суб’єктивних інтерпретацій слідчих. Матеріали дослідження є цінними не лише для вивчення китайських таємних організацій, а й для історії китайської діаспори в Україні та світі загалом, адже комплексного дослідження з історії китайців на території України ще не було створено через тривалий брак доступу до джерельної та історіографічної баз. У статті також досліджено соціальне становище китайців у радянській Україні періоду Сталінського терору, рівень взаємодії всередині китайської громади та її взаємини з місцевим населенням. Робота відкриває перспективи для подальших міждисциплінарних досліджень цієї маловивченої теми.

Нові свідоцтва існування іудейської громади в пізньовізантійському Херсонесі (Крим)

Д. А. Моісєєв, О. С. Яшна — пн, 07 лип 2025 00:00:00 +0200

У 2010 р. під час розкопок кварталу XLV середньовічного Херсонеса (Крим) було виявлено фрагмент черепиці з графіті менори. Датується артефакт 2-ю половиною XIII – 1-ю половиною XIV ст. Ця знахідка дає підстави розпочати нову дискусію про присутність єврейської громади в Херсонесі у візантійський час. Метою нашої статті стало дослідження зв’язку між виробництвом черепиці з юдейською символікою та єврейською громадою Херсонеса. Для виконання цієї цілі було розроблено спеціальну методику дослідження, здійснено семантико-іконографічний аналіз графіті, локалізовано гончарний центр, де була виготовлена черепиця, та ідентифіковано на іншій херсонеській будівельній кераміці інші юдейські символи. Керамологічний аналіз встановив, що черепиця з графіті з менорою виготовлялися в майстернях, що належали до міського херсонеського виробництва будівельної кераміки. Йому був притаманний континуїтет технологій роботи з глиною протягом всього середньовіччя. Разом з тим, деякі нестійкі зміни і варіації в рецептурі глини спостерігалися в той час, коли була виготовлена черепиця з менорою. Дослідження піздньовізантійських гончарних центрів Гірського Криму показало, що нестабільність і нововведення в рецептурі глиняної сировини херсонеських черепичників не могли бути пов’язані з переміщенням майстрів з Гірського Криму в Херсонес.

Аналіз іконографії графіті та організації процесу виготовлення черепиці довели, що зображення менори мало апотропічне значення. Інші ремісничі мітки, які було знайдено на хронологічно синхронних черепицях того ж гончарного центру, також мали юдейські символи, що ще раз підтвердило вірність нашого висновку про залучення до виготовлення черепиці представників єврейської громади.

Джерела й особливості змісту “Стислої історії кримських ханів”

Н. С. Сейтяг’яєв — пн, 07 лип 2025 00:00:00 +0200

У роботі викладено результати дослідження невеликого за обсягом твору з історії Кримського ханства, відомого під умовною назвою “Стисла історія кримських ханів”. На основі дослідження київського і берлінського списків твору досліджено особливості змісту твору й виявлено джерела його відомостей.

Аналіз змісту твору показав, що його можна поділити на 4 частини, які містять родовід засновника династії Ґіреїв Хаджі-Ґірея-хана і перелік його синів, коментовану хронологію зміни ханів у Криму в 1475–1654 рр., некоментовану хронологію зміни ханів у Криму в 1666–1724 рр. та опис окремих подій історії Кримського ханства в період між 1725/6 і 1730 роками.

З’ясовано, що джерелом умовної першої частини “Стислої історії” є “Шеджере-і тюркі” Абу-л-Газі. Головним джерелом умовної другої частини “Стислої історії” є твір Кятіба Челебі “Таквім ат-теваріх”. Як додаткові джерела він, найімовірніше, використовував інший твір Кятіба Челебі – “Фезлеке”, а також “Історію аль-Дженабі” й “Тенкіх-і теваріх-і мюлюк” Гезарфена. Джерелом умовної третьої частини, найімовірніше, була некоментована хронологія зміни влади в Криму, написана високим стилем османської мови, яка не дійшла до нашого часу або поки що не виявлена. Як показує дослідження, ця частина “Стислої історії” й відповідна їй частина “Семи планет” Сеїда Мухаммеда Різи походять від спільного джерела. Умовна четверта частина “Стислої історії кримських ханів”, найімовірніше, належить перу самого автора твору і з цього погляду заслуговує на окрему увагу. Склад джерел твору та зміст невеликої за обсягом четвертої, авторської частини твору дали підстави говорити про автора твору як про людину добре обізнану в історії й добре освічену для свого часу, а також припустити, що він був етнічним ногайцем або кримським татарином, який належав до оточення одного із султанів династії Ґіреїв на Північному Кавказі.

До результатів дослідження належить також підготовка критичного тексту твору в транскрипції на основі порівняльного дослідження берлінського та київського списків і його перекладу українською мовою, які додаються до роботи.

Три Тукарами: дослідження відмінностей між перекладами

С. Банерджі — пн, 07 лип 2025 00:00:00 +0200

У статті проводиться порівняльний аналіз трьох англійських перекладів віршів-абганґів Тукарама (XVII) ст. – святого й поета, що писав мовою маратхі. Досліджується роль мовних стратегій та метафоричних трансформацій у формуванні сприйняття, інтерпретації та інтертекстуального позиціонування перекладених текстів. Попередники у своїх дослідженнях робили наголос на культурному та духовному значення руху бгакті, тоді як методика перекладу, що опосередковує поетику та дух твору, залишалися недооціненими. Пропонована публікація шукає відповідь на запитання про те, як різні стратегії перекладу формують інтертекстуальне позиціонування та культурні резонанси поезії Тукарама в англофонній літературній сфері. Завдяки порівняльному дослідженню перекладів Діліпа Чітри (1991), Джеррі Пінто й Шанти Гокхале (2023) праця окреслює зсуви в метафоричній артикуляції та мовній медіації, висвітлюючи їхній значний вплив на процеси міжкультурної передачі та сприйняття. Розглядаючи ці переклади як вияв різноманітності й плюралізму, дослідження торкається критичних відмінностей між методологією перекладу та їхнього впливу на сприйняття і циркуляцію літератури, предметом якої є бгакті. Зрештою, дослідження стверджує, що поезія Тукарама з огляду на свою мовну, культурну та духовну насиченість потребує плюралістичного підходу до перекладів, здатних урівноважити передачу сутності ідей бгакті з поетичною формою та виявити їхню діалогічну природу.

Арабська магічна чаша з городища Великі Кучугури

М. В. Єльников — пн, 07 лип 2025 10:18:51 +0200

У статті розглядається культурно-хронологічна належність арабської магічної чаші, виявленої 1966 р. на зруйнованих Каховським водосховищем ділянках городища Великі Кучугури часів Золотої Орди. Бронзовий, з інкрустацією сріблом виріб має арабські написи, зображення людей і тварин. Знаків Зодіаку немає. Захисні магічні формули, що посилювалися віршами сур Корану, активізувалися за допомогою речовини (води, олії, молока), яку наливали в посуд. Вважалося, що чаші допомагали лікувати певні хвороби та укуси отруйних тварин. Саме за цією особливістю деякі дослідники назвали їх “чашами отрути”. Астральні зображення знаків Зодіаку мали інший вплив, ніж фігури людей і тварин.

“Поглинання” за допомогою рідини магічних формул і зображень застосовувалося в релігійній практиці ще з часів Давнього Єгипту, у дохристиянських і доісламських традиціях єврейсько-арамейського населення Близького Сходу. У VII–X ст. цей метод зцілення набуває поширення серед мусульман регіону, що врешті втілилося у виробництві металевих магічних чаш у Сирії та Єгипті з XII ст. Припускають, що їх створювали для паломників, а лікувально-терапевтичні якості могли передаватися через посередника.

Наприкінці XIV – на початку XV ст. зображення людей і тварин було заборонене і поновлене лише на початку XVII ст., переважно в Ірані та Індії. Це дає підстави розглядати ранні магічні чаші як суто арабські. Більшість відомих арабських магічних чаш, зокрема й “чаш отрути”, не виходять за межі XII–XIV ст. Датування цих типів речей у музеях Європи, Єгипту і Канади доводить правоту цих висновків. При близькості аналогій чашу з городища Великі Кучугури можна датувати серединою – другою половиною XIV ст., що відповідає часу існування золотоординського міста. Це єдина знахідка, відома нам за археологічною пам’яткою. Публікація чаші з фондів Національного заповідника “Хортиця” доводить, що місцем її виробництва, можливо, є Сирія чи Єгипет.

Кримськотатарські вишиті кисети кінця XVIII – початку ХХ ст. з колекції Національного музею історії України: походження, атрибуція та культурний контекст

О. О. Савченко — пн, 07 лип 2025 11:29:17 +0200

У статті досліджено та доповнено атрибуцію дев’яти вишитих кримськотатарських кисетів (оригінальна назва в однині – kise, або ж kese) з колекції Національного музею історії України. На прикладі цих музейних артефактів розкриваються особливості виготовлення та побутування вишитих кисетів у повсякденному вжитку кримських татар. Висвітлюється господарський, соціальний та культурний контекст кисетів, які разом з іншими предметами художнього текстилю в різний час відігравали (і подекуди досі відіграють) важливу роль у культурі, традиціях, обрядовості кримських татар, зокрема у весільних звичаях. Окремий інтерес становить історія походження кисетів, більшість із яких надійшли на постійне зберігання до НМІУ з Бахчисарайського історико-археологічного музею у складі невеликої групи предметів у 1956 р., що відображено в наведених облікових документах музейного архіву. У контексті досліджуваної теми привертається увага до глибших проблем, зокрема долі музейних колекцій та культурної спадщини кримських татар, негативних наслідків втрати атрибуції музейних колекцій після депортації 1944 р., концептуальних підходів до репрезентації культури корінних народів у музейному просторі сьогодні тощо.

Динаміка міграції українських громадян до Туреччини до і після 2022 року

Х. Е. Гюрсой Ерденай — пн, 07 лип 2025 12:03:36 +0200

У цій науковій розвідці досліджується динаміка української міграції до Туреччини після російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року, а також розглядається динаміка міграції до вторгнення. Спираючись як на огляд літератури, так і на невелике польове дослідження, проведене у Стамбулі 20–28 жовтня 2023 року, автор висвітлює політику Туреччини щодо іноземців, з особливим фокусом на громадянах України і їхньому потенційному майбутньому в країні. На початкових етапах цього конфлікту приблизно 844 000 громадян України в’їхали до Туреччини. Проте станом на травень 2023 року близько 822 000 осіб виїхали. Незважаючи на цей спад, у Туреччині все ще перебуває певна кількість вимушено переміщених осіб, яка перевищує цифри в деяких європейських країнах. Наразі близько 38 500 українських громадян проживають у Туреччині, маючи дійсну посвідку на проживання або перебуваючи під міжнародним захистом. Це дослідження передусім має на меті пролити світло на перспективи їхнього майбутнього в країні, фокусуючись насамперед на юридичних процедурах і заходах підтримки, спрямованих на них. Крім того, у статті розглядаються різні процеси переселення тюркських етнічних груп, особливо турків-месхетинців і кримських татар, у ширшому масштабі української вимушеної міграції. Ці групи, бувши частиною більшої спільноти переміщених осіб, дотримуються інших правових процедур завдяки своїм етнічним зв’язкам із Туреччиною. У дослідженні також розглядаються різні типи посвідок на проживання, які обирають українці, і стверджується, що багатьох із цих осіб доречніше називати “подібними до біженців”, ніж такими, що відповідають формальному визначенню поняття біженця згідно з міжнародним правом. Оцінюючи відповідь Туреччини на українську міграційну кризу, пропонована стаття має на меті стати базовим джерелом на цю тему, що майже не висвітлювалася в літературі.

Сучасні тенденції трудової імміграції в країнах Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

О. Ю. Малиновська, В. І. Стафійчук — пн, 07 лип 2025 12:28:47 +0200

Держави РСАДПЗ сьогодні посідають 3-тє місце у світі за загальною чисельністю іммігрантів, абсолютна більшість із яких є трудовими. Чисельність іммігрантів у державах об’єднання з 2000-го до 2020 року потроїлася і з 10 млн досягла майже 31 млн осіб, що становить 11 % світового потоку. Саудівська Аравія, ОАЕ та Кувейт входять до двадцятки найпопулярніших для імміграції країн світу. Міграційну політику цих країн визначають: абсолютна мігрантозалежність, значна поширеність системи кафала (останнім часом вона зазнає реформування), надання преференцій при працевлаштуванні корінним мешканцям, тимчасовий статус мігрантів та перебування на основі строкових робочих віз, абсолютне домінування корінних жителів у державному секторі і на керівних посадах високоприбуткових фірм, брак перспективи набуття громадянства чи статусу біженця, жорстка політика щодо нелегальних або неавторизованих трудових мігрантів. Війни в Кувейті, Іраку, Ємені та Сирії змінили міграційну модель, переорієнтувавши її з інших арабських держав на держави Південної та Південно-Східної Азії. З арабських держав свою присутність не лише зберегли, а й посилили заробітчани з Єгипту. Міграційні коридори Індія – ОАЕ, Індія – Саудівська Аравія, Індонезія – Саудівська Аравія належать до двадцятки найбільших міграційних коридорів світу. Переважно через релігійний чинник та зайнятість іноземних працівників у так званому “секторі 3D” у статевій структурі міграційного потоку суттєво переважають чоловіки. Всі десять найбільших у світі міграційних коридорів з домінуванням чоловіків спрямовані до країн РСАДПЗ. У загальному потоці мігрантів до держав регіону жінки становлять лише 28 %, 87 % з яких розподіляються між Саудівською Аравією, ОАЕ та Кувейтом. Головні потоки грошових переказів з регіону спрямовані в Індію, Єгипет, Пакистан, Філіппіни та Банґладеш.

Корьо-сарам на землі предків: самоідентифікація та відносини з південнокорейським суспільством

А. Г. Рижков , Н. Лопес Роча — пн, 07 лип 2025 12:41:51 +0200

Свого часу численні асоціації корьо-сарам пострадянських країн проголосили збереження корейської ідентичності, відродження національних традицій, звичаїв, культури та мови однією зі своїх засадничих цілей.

Водночас громадяни Республіки Корея, натхнені “історією успіху” своєї країни, охоче беруть на себе роль “авторитетів” для етнічних корейців у царині культури. За словами Валерія Хана (2001), південнокорейські бізнесмени, професори та пастори вважають, що корьо-сарам мають наслідувати моделі поведінки та ментальність корейців Півдня. Однак у цьому контексті постає питання: хто має право визначати, що насправді є “корейським”, а що – ні? Або що саме слід розуміти під “корейською культурою”?

З іншого боку, процес інтеграції в глобалізований світ суттєво вплинув на соціальну структуру самої Південної Кореї. Прагнучи “асимілювати” етнічних корейців – чи то як спосіб подолання демографічних викликів, чи з інших причин, – уряд Республіки Корея запроваджує різноманітні програми, що апелюють до системи цінностей корейської ідентичності. Крім того, законодавство РК передбачає певні пільги для корьо-сарам щодо перебування на території країни та працевлаштування.

Більшість етнічних корейців приїжджають на землю своїх предків переважно в пошуках кращого життя. Цікавим видається той факт, що асоціації корьо-сарам виникають не лише в пострадянських країнах, звідки походять етнічні корейці, а й у самій Південній Кореї. Здавалося б, ніщо не перешкоджає збереженню їхньої “корейської” ідентичності в РК, тож що саме спонукає їх до гуртування на землі пращурів?

Щоб відповісти на всі поставлені питання та збагнути сучасний стан відносин між корьо-сарам і “батьківщиною предків”, у цій розвідці аналізуються відповідні офіційні дискурси РК щодо “іноземних етнічних корейців”, подаються свідчення самих корьо-сарам про те, як їх сприймає південнокорейське суспільство, а також наводяться їхні міркування щодо того, яким вони бачать власний статус у країні перебування.

Філософська система Піднебесної у світовому дискурсі геополітичної науки

М. І. Бойченко , О. Н. Кубальський, Л. М. Панченко — пн, 07 лип 2025 12:55:24 +0200

У сучасній геополітичній науці дедалі більше уваги привертають спроби системного пояснення встановлення нового світового порядку, які здійснюють дослідники з Китаю як країни, яка не лише претендує на економічну світову гегемонію, а й пропонує нову модель міжнародних відносин. На прикладі порівняльного аналізу китайської філософської моделі системної глобалізації з провідними західними системними моделями глобалізації здійснено реконструкцію світового дискурсу геополітичної науки. Нині у світі відбувається не тільки економічне, політичне чи військове змагання між провідними геополітичними гравцями – йдеться про світовий дискурс щодо найбільш вдалої системної концептуалізації міжнародних відносин. Метою цієї статті є спроба порівняти китайську версію системи Піднебесної з провідними західними версіями системного підходу в геополітиці – неолібералізмом, консерватизмом та теорією соціальних систем. Концепцію системи Піднебесної Чжао Тін’яна обрано як одну з найбільш визнаних у сучасній китайській філософії глобалізації. Концепція довіри як соціальної чесноти та теорія кінця історії, створені Френсісом Фукуямою, репрезентують неоліберальну модель глобалізації. Теорію світу систем Іммануеля Валлерстайна розглянуто як критичну спробу концептуалізувати консервативну модель глобалізації. Теорія соціальних систем Нікласа Лумана являє собою функціональний підхід до пояснення глобалізації як особливого способу забезпечення соціальної комунікації. Виявлено сильні і слабкі місця західних системних моделей глобалізації, а також перспективи розвитку концепції системи Піднебесної в напрямі концептуального зближення з теорією соціальних систем Нікласа Лумана. Намічено перспективи сучасного осмислення традиційної конфуціанської ідеї Піднебесної.

Лі Цінчжао. Глави V–VI / Переклад з китайської, вступна стаття та коментарі Г. В. Дащенко

Нань Ґунбо; Г. В. Дащенко — пн, 07 лип 2025 13:08:34 +0200

У цій публікації продовжено переклад історичного роману “Лі Цінчжао” (“李清照”) авторства гонконзького письменника Наня Ґунбо (南宮搏, 1924–1983). Представлено переклад глав V–VI (епізоди 58–81), які виходили з 23 червня до 21 липня 1960 року в тайванській “Центральній щоденній газеті” (“中央日報”). Події, зображені в цій частині роману, відбуваються в період 1113–1126 рр.

У представлених главах наведено 11 повних віршів танських і сунських поетів у жанрах ши та ци, а також окремі рядки з п’яти поетичних творів (від доціньської доби до династії Сун). Оскільки Нань Ґунбо використовує поезію як основу для побудови сюжету, частина з цих віршів описують життя сунської аристократії у столиці, а частина присвячені спогляданню природи, думкам про минуле і темі туги в розлуці, що загалом відповідає подіям, зображеним у романі.

Вступна стаття знайомить з художніми та композиційними особливостями цієї частини роману, а також із деякими помилками, яких автор припустився щодо зображення подій. У примітках наведено пояснення термінів та реалій, а також стислі відомості про історичних осіб, згаданих у романі.